Наречена виправдовувала тривожні дзвінки нареченому, але в день весілля незнайомка порадила їй зазирнути в його багажник

Музика стала гучнішою — починався перший танець. Микола підвівся й подав дружині руку. На обличчі сяяла знайома, відпрацьована усмішка: за останній рік Наталія бачила її незліченну кількість разів. Вона прийняла його руку, але від дотику по шкірі пройшов холод. Перед нею була людина, яку вона всі ці місяці вважала зовсім іншою.

Вони кружляли під захопленими поглядами гостей. У Наталії поступово наростало відчуття затишшя перед бурею — того оманливого спокою, за яким приходить справжня гроза. Коли танець закінчився, зала відповіла громом оплесків. Зворушені красивим вальсом гості піднімали келихи, бажали молодій парі довгого щасливого життя й не помічали гіркої іронії своїх побажань.

На бенкет із запізненням приїхала ще одна група гостей, і Микола відійшов їх привітати. Наталія скористалася цим і непомітно вийшла на балкон. Їй треба було зателефонувати Дмитрові. Старший брат не зміг приїхати на весілля через термінове відрядження, але йому вона з дитинства довіряла безмежно.

— Наталюсю, привіт! Ще раз вітаю. Ну як у вас свято? — весело запитав він.

— Дмитре, сталася біда, — прошепотіла Наталія, намагаючись стримати тремтіння в голосі. — Микола мене зрадив. У нього вагітна коханка. Вони разом із матір’ю збиралися вкрасти частину татового бізнесу.

Брат замовк. Після важкої паузи він заговорив швидко й по-діловому — тим самим тоном, який Наталія пам’ятала з дитинства. Так Дмитро завжди говорив, коли у скрутній ситуації брав на себе її захист.

— Почни із самого початку. Розкажи по порядку, не пропускай нічого.

Наталія квапливо пояснила, як на перехресті до машини підійшла ворожка й звеліла перевірити багажник. Розповіла про знайдене, про документи й листи, про листування Миколи з Людмилою Василівною, про договір із підробленим підписом батька. Дмитро раз у раз зупиняв її уточнювальними запитаннями, з’ясовуючи подробиці афери.

— Наталю, слухай. Я негайно спробую дізнатися про цю Маргариту через знайомих. Є людина в місцевій реєстраційній службі, вона допоможе з’ясувати подробиці. Почекай, я сам тобі передзвоню.

Поки Наталія чекала, на балкон вийшла мати. Тривала відсутність доньки стривожила її.

— Наталочко, ось ти де. Гості вже питають, куди поділася наречена.

Наталія розповіла їй те, що вже повідомила батькові світлинами й словами. На її очах з материнського обличчя зникало недавнє щасливе розчулення; натомість проступала маска холодного, безжального гніву. За зовнішньою м’якістю матері ховався твердий, незламний характер. Коли родині загрожувала біда, це ставало особливо помітно.

— Людмила Василівна… — промовила мати крізь стиснуті зуби, згадуючи її холодні обійми біля палацу. — Я ще дивувалася: чому стільки фальші в погляді? Материнського серця не обдуриш. Відчувала, що з цією родиною щось не так, а сама себе переконувала, ніби мені здається.

Задзвонив телефон. Наталія швидко відповіла Дмитрові й затулила вільне вухо долонею: із зали за її спиною долинав шум.

— Наталю, новини погані, — напружено почав брат. — Маргарита Бондар справді родом із того самого села, що й мати Миколи. Мій знайомий розповів: ще кілька років тому там говорили про їхній роман, до того, як Микола остаточно переїхав до міста. Схоже, усі ці роки вони так і були разом, тільки потай, окремо від того життя, яке він показував іншим.

— А гроші? Що з цим планом передання акцій? — запитала Наталія. Відчай знову наростав.

— Тут усе ще серйозніше, сестричко. — Дмитро зітхнув. — Я поговорив із юристом із корпоративного права й надіслав йому світлини, які ти прислала. Він сказав: підробити татів підпис на такому договорі — тяжкий кримінальний злочин, шахрайство в особливо великих розмірах. Якби в них вийшло, тато міг би втратити контроль над значною частиною компанії. І потім довести обман було б украй важко: надто професійно все підготовлено.

Наталії знову здалося, що опора зникає з-під ніг. Але тепер її охоплювала вже не розгубленість від першого потрясіння. Лють ставала всеосяжною, витісняючи біль і відчай.

— Дмитре, я викрию його тут, на бенкеті, — твердо сказала вона. — Перед усіма гостями. Нехай відповідає публічно. Я хочу, щоб усе місто дізналося, що він за людина.

— Я з тобою, сестричко, — без вагань відповів брат. — Уже виїжджаю. Через сорок хвилин буду у вас. Тримайся, Наталю. Ти сильна, впораєшся.