Життя без прикрасЗакінчивши розмову, я ще посиділа, дивлячись на черевики, що пропливали за верхнім вікном. Три мільйони двісті вісімнадцять тисяч. Не все, що в мене було, але майже всі вільні кошти. Три роки я збирала фінансову подушку: на випадок хвороби, на освіту Олександри, на мамину старість. Заощадження лежали на накопичувальному рахунку. Великий кредитний ліміт потрібен був для роботи — часом доводилося заздалегідь оплачувати кілька тижнів у різних готелях, а на відшкодування чекати.
Тепер від ліміту майже нічого не залишилося. Відсотки банк мав право нараховувати, а погашати борг мені довелося б із тих самих відкладених грошей.
Я ввімкнула диктофон. Робоча звичка: важливі розмови я записую всі. Не заради шантажу, не для майбутнього суду — людська пам’ять змінюється, а запис залишається незмінним.
Потім надіслала доньці повідомлення: «Сашо, я вже долетіла, усе гаразд. З дідусем поки не бачилася. Ти як?» Відповідь з’явилася майже одразу, наче телефон уже був у неї в руці: «Мамо, у якому ти номері? Тато казав, у вас усіх люкси».
Я подивилася на труби й написала: «Потім розповім. Готуйся до сесії». Вона запитала: «Мамо, що в тебе сталося?» На це я не відповіла.
Вісімнадцять років, перший курс архітектурного у великому місті. Зимові іспити перенесли через ремонт навчального корпусу. Саша хотіла потрапити на дідусів ювілей, але Дмитро переконав: «Зараз головне навчання, дід не образиться». Я тоді погодилася. Тепер виникла підозра: може, донька йому заважала як зайва свідка.
Я зняла пальто, повісила його на гачок, а папери дістала й розклала поруч на ліжку, як під час ревізії. Почати слід було з того, що можна підтвердити. Карткою скористалися без дозволу. На бланку, обов’язковому для оплати чужого проживання, підроблено мій підпис. Підвал включено в замовлення заздалегідь і оплачено моїми ж грошима: мене визначили сюди ще два тижні тому.
Окремо стояли сьогоднішні слова Дмитра про брак номерів. Бронювання було спільним, єдиним пакетом, і жодної спроби замовити мені щось інше в ньому не значилося. Самим хамством цього вже не пояснити. Вимальовувався план, а в плану мала бути мета.
Гроші.
Фірму, яку чоловік називав своєю, Володимир Леонідович заснував ще в дев’яності. Екскаватори, навантажувачі, крани — торгівля спецтехнікою. Останні дванадцять років керував Дмитро. Він запевняв, що справи процвітають: дорогі годинники, нові машини, поїздки матері на води. За такого добробуту моя кредитка йому була ні до чого.
Я перебирала інші причини. Помста за те, що останні вісім років заробляла більше за нього? Прямо він ніколи не скаржився, але варто було друзям запитати про мою роботу, як він хмурнів. Одного разу Тамара Іванівна при гостях глузливо оголосила: «Валерія в нас ревізорка, по чужих готелях ходить», — і засміялася. Дмитро промовчав.
Принизити мене теж могли. Тільки для приниження не обов’язково витрачати три мільйони. Отже, за цим крилося щось іще. І слова свекрухи про те, що на вечерю мене не чекають, тепер звучали інакше. Мене намагалися тримати подалі від спільного столу, від розмов і від Володимира Леонідовича.
Я уявила його — високого, сутулого, з великими руками інженера-механіка. За дев’ятнадцять років від нього мені дісталося, мабуть, слів триста. Він узагалі був небагатослівний. Коли Тамара Іванівна бралася жартувати про мої підсобки й простирадла, свекор мовчки вставав з-за столу. Спершу я пояснювала це нудьгою; пізніше зрозуміла, що йому соромно за дружину.
На дні народження Саші, коли їй виповнилося десять, він відвів мене вбік.
— Тримайся, Валеріє. Вони думають, ти слабша, ніж є. А в тебе порода така.
Тоді я розсміялася: звідки породі взятися в доньки рятувальника й господині маленького гостьового будинку? Тепер, у підвалі, я згадала його голос так виразно, наче розмова була вчора.
Завібрував телефон. Дмитро написав: «Ти куди зникла? Мама каже, образилася. Не псуй батькові свято». Я залишила повідомлення без відповіді. Хотілося повідомити одразу все: і про знайдений лист, і про аеропорт, і про зареєстроване звернення до банку. Але тоді він отримав би час підготувати свою версію, знайти пояснення, переконати матір із сестрою, що в мене істерика. Пояснювати він умів.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.