Валентина відповіла тільки Ігореві й Аллі. Потім відкрила повідомлення Антона, прочитала його й, не відповівши, поклала телефон на стіл. Ненависті до нього вона не відчувала. Та навіть якщо він цієї ночі розкаявся, довіра, що руйнувалася роками, від цього ще не відновилася.
Повернувшись до батькового портрета, вона вимкнула лампу. Вже на сходах згадала, що сказала Антонові при всіх: «Я не забираю в тебе того, що ти побудував. Ти намагався позбавити мене того, що я тепер собі повертаю». Тепер вона зрозуміла: те, що Антон намагався в неї забрати, вона тільки почала собі повертати.
— Валентино, ваш чоловік більше не контролює компанію. Хтось намагається стерти докази до завершення аудиту.
На світанку її розбудив дзвінок Ігоря Дубровського. Валентина кілька секунд сиділа на ліжку в старому батьківському домі, намагаючись збагнути його слова. Відтоді, як вона покинула Липовий павільйон, минуло менше ніж вісім годин. Вона ще пам’ятала, як стих оркестр, як дивилися гості та який розпач проступив на обличчі Антона Костюка, коли до нього дійшло, що він більше не генеральний директор. Тепер Ігор говорив про справу, якої розпад її шлюбу не поклав край.
Уночі хтось намагався дістати доступ до матеріалів щодо сторонніх компаній, які потрапили під перевірку. Система зафіксувала спробу, але хто за нею стояв і чого хотів домогтися, ще належало з’ясувати.
Валентина встала й підійшла до вікна. У саду все було вологе, перші промені вже освітлювали гілки дерев. Більшу частину ночі вона проплакала, а тепер, слухаючи Ігоря, розуміла, що треба негайно зібратися з думками.
— Якісь документи зникли?
— За відомостями, які ми зараз маємо, основні файли на місці, вони зберігаються в захищених системах. Резервні копії теж є. Тепер особливо важливо зберегти записи про спробу доступу й переглянути, хто має право працювати з цими файлами.
Валентина глибоко зітхнула.
— Тоді зробімо все як годиться. Не поспішатимемо зі звинуваченнями й не ухвалюватимемо рішень з переляку.
— Технічна група вже узгоджує заходи з консультантами, — запевнив Ігор. Перш ніж закінчити розмову, він додав: — Кілька працівників запитували, як тепер працюватиме компанія.
Подробиці скандалу навряд чи могли дати цим людям те, чого вони потребували. Їм потрібна була впевненість у завтрашньому дні.
Позачергове засідання ради директорів групи «Костюк» провели ближче до полудня в штаб-квартирі. Валентина приїхала разом з Ігорем. Волосся вона зібрала, вибрала костюм простого крою кольору слонової кістки й обійшлася без помітних прикрас. Їй не хотілося вдавати із себе когось іншого тепер, коли на неї дивилися інакше.
Зміну вона помітила вже у вестибюлі. Одні працівники віталися з нею шанобливо, інші, здавалося, досі дивувалися: жінку, яку раніше майже не бачили на офіційних заходах, тепер знали як представницю великого акціонера. Алла Удовик підійшла до Валентини так, щоб решта не помітила.
— Дякую, що тоді вислухали мене.
— Нам потрібні такі фахівці, як ви. Ті, хто готовий відповідально робити свою роботу, навіть коли це незручно.
У залі засідань директори вже читали звіти, які підготували за ніч. Валентина ввійшла до них не як супутниця Антона. Уперше за довгий час вона збиралася відкрито виконувати обов’язки, які й так належали їй за правом.
Засідання відкрила Софія Бірюкова. Вона повідомила, що про відсторонення попереднього генерального директора вже сповістили внутрішніми каналами. Тепер треба було забезпечити безперебійну роботу компанії, розібратися з незавершеними контрактами й подбати, щоб конфлікт не позначився на працівниках і клієнтах.
Рада директорів погодилася тимчасово доручити виконавче керівництво досвідченому управлінцеві, поки не оберуть нового генерального директора. Валентина вислухала пропозицію й почала розпитувати про те, від чого залежала робота в перехідний період: у якому стані фінанси, які зобов’язання є перед постачальниками, щодо яких проєктів не можна відкладати рішень.
Підміняти собою фахівців і вникати в кожну поточну операцію вона не збиралася. Їй потрібен був такий порядок, за якого зрозуміло, хто за що відповідає, а важливі рішення можна перевірити. Ігор із задоволенням спостерігав за нею. Він давно знав Валентину як обачну інвесторку й щедру людину; тепер ці риси виявлялися й у тому, як вона бралася до керівництва.


















Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Справедливість.