До звітів «Лозинського капіталу» вона повернулася на прохання Ігоря. Як представниця інвестиційної компанії Валентина мала доступ до частини фінансових документів про вкладення в групу «Костюк». Поточний контроль вона роками доручала фаховій команді, але цього разу взялася сама переглянути найсвіжіші операції. Зрада завдавала їй болю, а про куди серйозніші проблеми вона доти й не здогадувалася. Перші їхні ознаки виявилися у звітах.
Витрати на комунікації різко зросли. У документах з’явилися договори про консультаційні послуги з фірмами, про які Валентина нічого не знала, і платежі за статтями, з яких важко було зрозуміти, за що саме перераховували гроші. Дати частини витрат збігалися з датами поїздок Антона та Юлії. Щодо решти платежів важко було пояснити, яку користь замовлені послуги могли принести компанії.
Самого лише збігу дат, хоч би яким промовистим він здавався, було замало для звинувачення в привласненні коштів. Валентина не хотіла робити висновків до перевірки. Вона попросила Ігоря її скоординувати, а рахунки-фактури, дозволи й листування за цими контрактами звеліла зберегти. Вона передусім хотіла захистити компанію, навіть якщо в документах виявиться щось, здатне остаточно зруйнувати її шлюб.
Поки Валентина розпочинала перевірку, Антон готував реорганізацію. Юлія переконала його, що групі «Костюк» потрібні серйозні зміни, інакше їй буде важко конкурувати з великими міжнародними девелоперами. Сама собою ця мета здавалася розумною. Питання викликало те, як її збиралися досягти: частина пропозицій передбачала передачу активів і прибуткових контрактів новим компаніям, пов’язаним із довіреними людьми Антона. Він запевняв, що так бізнес стане гнучкішим, а ризиків поменшає. З попередніх документів випливало, що деякі із запропонованих умов могли завдати серйозної шкоди материнській компанії.
— Пора тобі перестати залежати від інвесторів, які фінансували тебе в перші роки, — сказала йому якось увечері Юлія. — Ти створив цю імперію. Чому інші досі мають заробляти на твоєму таланті?
Антон погодився з нею, навіть не згадавши, що саме перші вкладення врятували компанію, коли їй відмовляли всі банки. Тепер у власних партнерах він почав бачити людей, які заважали йому розпоряджатися компанією без жодних обмежень.
Удома стосунки між подружжям іще погіршилися після того, як Лариса запросила невістку на обід до себе за місто. Серед класичних меблів і дорогих картин у її домі стояли фотографії Антона з церемоній вручення ділових нагород. Лариса зустріла Валентину з незвичною чемністю, і вже це змусило її насторожитися. Подавши каву, свекруха поклала перед нею теку.
— Думаю, нам пора поговорити по-дорослому. Антонові потрібен спокій, щоб він міг і далі розвивати свою справу.
Валентина відкрила теку. Усередині був проєкт угоди про розлучення. Крім поділу особистого майна, проєкт передбачав, що Валентина відмовиться від широкого кола майбутніх претензій, пов’язаних із певними частками участі та майновими правами.
— Антон знає, що ви принесли мені ці папери?
— Мій син хоче вберегти тебе від зайвих страждань, — відповіла Лариса, витримавши її погляд. — Ми пропонуємо тобі гідно вийти з цієї ситуації. Частину прикрас можеш залишити собі, а грошей тобі вистачить, щоб почати спочатку.
— Поки я не поговорю зі своїм адвокатом, нічого не підпишу. — Валентина залишила папери на столі.
— Ти завжди була надто горда, щоб визнати своє становище. — Від колишньої люб’язності на обличчі Лариси нічого не лишилося. — Мій син дав тобі все, а ти тепер збираєшся ускладнити йому життя.
— Ми з вашим сином ділили життя, — сказала Валентина, глибоко зітхнувши. — І я не стану обговорювати його, наче несплачений рахунок.
— Антон міг бути з будь-якою жінкою. — Лариса ледь чутно простукала пальцями по столу. — Не забувай, що це він тебе вибрав.
Замість бажання заперечити Валентина відчула несподіваний смуток. Скільки років вона намагалася прихилити до себе Ларису: влаштовувала свята, ходила з нею до лікарів, терпіла образливі зауваження. Тепер Валентина розуміла, що свекруха за всі ці роки так і не захотіла її пізнати. Їй вистачало власного уявлення про невістку — з нього вона й судила, чого та варта. Валентина взяла сумочку й підвелася. Вона пішла, не забравши паперів і не повертаючись до суперечки.


















Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Справедливість.