Життя без прикрас— Цією рукавичкою був обмотаний датчик метану, — сказав Антон так голосно, що чули оператор, поліція, усі довкола. — Я зняв її за дванадцять секунд до викиду. Якби я її не зняв, комбайн працював би далі, а ви зараз підіймали б шістнадцятьох мертвих. Під актом про завершення дегазації стоїть мій підпис. Підписав під тиском генерального директора. Роботи завершені не були. Давати свідчення готовий сьогодні.
Стало чути гул вентилятора головного провітрювання. Голова області подивився спершу на рукавичку, потім на ноші. Орлов заплющив очі.
Слідчий приїхав за викликом до шахти через пів години. Цього разу все зробили так, як належало ще тоді: склали протокол вилучення, при понятих поклали рукавичку в пакет.
Поки я пив чай у медпункті, Віталій устиг з’їздити в загін. Повернувся із залізною коробкою з-під чаю й передав її слідчому.
— Датчик зі старої третьої західної лави «Рудної». Зняли 29 березня 2006 року. Знімав командир Пасічник, я йому світив. Можу підтвердити це на допиті.
Під кришкою лежали сірий датчик і стара чорна рукавичка, висохла, у тріщинах. Слідчий довго переводив погляд із неї на нову, у пакеті. Та сама синя смуга. Двадцять років між ними — і та сама людина. Слідчий мовчав.
Павло підійшов до нього у своєму піджаку з медаллю, зняв кепку.
— Ярош Павло Георгійович. Раніше працював машиністом підземних установок на «Рудній». У 2006 році бачив, як майстер Орлов замотував датчик. Мені платили, щоб мовчав, я й мовчав. Тепер хочу свідчити. — Він стишив голос. — А пенсію забирайте.
Уже ввечері Антон пояснив мені, навіщо підійшов до датчика.
— Я перевіряти пішов, щоб вас на брехні спіймати. Думав: ось зараз доведу, що ви всі ці роки брехали — матері, мені, решті. Хотів знайти чисті датчики. Як же я хотів… А долонею гуму намацав. — Він помовчав. — Я ненавидів вас усе життя, Петре Яковичу. А живий залишився через те, що ви попросили. Без вашого прохання я б пройшов повз. І комбайн працював би далі.
Я сидів біля медпункту на лавці: ноги відмовлялися тримати. У шістдесят три роки — майже година старим штреком, година сорок із відбійним молотком. Лікар казав, що з моїм тиском самого треба класти на ноші. Я відмовився.
Олена сіла поруч, мовчки притулилася головою до мого плеча, як маленька. Потім підвела голову: слідчий нарешті відпустив Антона. Вона залишилася зі мною й дивилася, як він біля кліті шукає очима в натовпі. Він побачив її, потім мене поруч. Довго дивився на нас, перш ніж підійти.
За два кроки від лавки Антон зупинився. Олена підвелася, він обійняв її й через плече дружини дивився на мене. Колишнього погляду, який я знав цілий рік, уже не було. Як назвати новий, я не знав. Так дивляться люди, що піднялися з глибини, яким іще важко звикнути до світла.
Крізь оточення пробилася худенька жінка з короткою стрижкою. Поліцейський рушив її затримати.
— Пропустіть, це Тамара Юріївна, мати інженера, — сказав хтось.
Почувши по радіо про аварію, вона примчала на таксі з обласного центру. Бігла до ствола, поки не побачила Антона — чорного, живого. Від її обіймів він похитнувся. Потім став довго говорити їй на вухо. Я бачив, як вона відсторонилася, вдивлялася в сина, як безсило опустила руки.
Антон повернув її за плечі й указав на мене. Через подвір’я, повз лікарів, поліцейських, камери Тамара Юріївна йшла повільно. Я підвівся з лавки, коли вона зупинилася переді мною.
Ми знову стояли одне навпроти одного біля цієї шахти. Двадцять років тому довкола був сірий березневий світанок, падав мокрий сніг. Тепер світило серпневе сонце. Вона підняла руку, і я подумав, що знову вдарить. Я б не став захищатися.
Долоня лягла мені на груди — туди, куди вона тоді била кулаками, — і залишилася.
— Двадцять років не того била… Федюша ж сам вам звелів?
— Сам.
— Він такий і був. Упертий. Казав: «Якщо я маю рацію, нехай хоч увесь світ буде проти».
Вона плакала беззвучно, долоні не прибирала.
— Стільки років ви мовчали, — сказала Тамара Юріївна. — Чому тоді мені нічого не розповіли?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.