Копії старих планів з області, які Бондаренко віз, у нього відібрали під час затримання як «предмет невстановленого походження». За один день Лідія втратила все, на що розраховувала в паперовій частині війни. Вона втратила людину всередині системи, єдиного чесного капітана, який тепер сам був під слідством і не міг зробити й кроку.
Вона втратила докази. Справи пішли назад у той самий архів, звідки їх діставали, а частина просто випарувалася. Вона втратила мотив, який Бондаренко розкопав в області й не встиг їй передати.
Усе, що пов’язувало смерті в ланцюг, знову розсипалося на окремі нещасні випадки, і підшити цей ланцюг стало нікому й нічим. Бондаренко зумів передати їй тільки одне. У ніч після відсторонення він приїхав до її двору вже не як капітан, а як відсторонений, зламаний чоловік.
Постукав і, не заходячи, стоячи на порозі в темряві, сказав коротко:
— Берег. Уся справа в березі, від твого яру до прибережної околиці. Там, під землею, щось таке, через що він усіх прибирає. Я знайшов, але в мене відібрали.
— Шукай по старих планах забудови сімдесятих років в обласному архіві. Більше я не зможу, за мною ходять.
Він повернувся й пішов у темряву, і Лідія зрозуміла, що цієї людини вона, найімовірніше, більше не побачить.
Він зробив, що міг, і був за це зламаний. Вона стояла на порозі й думала про те, що заплатила за свою війну ще одну ціну — чужим життям, яке сама втягнула в цю війну. Бондаренко вліз глибше через неї, через їхню розмову, через те, що вона підтвердила йому його власні підозри.
Він був її союзником три дні, і три дні коштували йому служби, свободи і, може, більшого. Вона не дозволила собі довго про це думати. Горювати — це теж розкіш на війні.
У неї лишилося одне слово, яке дав їй Бондаренко, і це слово вартувало всіх відібраних паперів — берег. Тепер вона знала, заради чого все, і тепер розуміла, що паперової війни більше не буде. Залишиться тільки та війна, яку вона вміла вести найкраще.
А в цей час у місто тихо в’їхала людина, приїзду якої не помітив ніхто. Заболотний замовив її через людей, до яких звертаються в останню чергу, коли місцеві вже не дають ради. Йому сказали: є один, працює чисто, дорого, без осічок, береться за те, за що інші не беруться.
Звуть Хірург. Справжнього імені не питають, обличчя до пуття ніхто не пам’ятає. Приїжджає, робить і їде, і після нього лишається рівно те, за що заплачено, і жодного сліду більше…👉Продовження, натисніть на кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
