Хірург приїхав звичайним рейсовим автобусом з однією сумкою, у непримітній куртці, і зняв кімнату біля вокзалу в мовчазної господині, яка здавала без запитань. Йому було близько сорока. Обличчя в нього було таке, яке забуваєш за хвилину після того, як відвернешся, і це було не випадковістю, а професією.
Він не пив, не гуляв, не заводив розмов. Перші два дні він узагалі нічого не робив. Ходив містом, їздив автобусами, сидів на ринку, пив чай у їдальні біля автобази.
Він дивився й слухав. Перш ніж узятися до роботи, він завжди вивчав місце так, ніби збирався в ньому жити. Заболотний прийняв його один раз, коротко, в машині, вночі.
Розповів суть. Є стара на околиці, при ній онука, за старою, судячи з усього, стоїть стрілець, який поклав його людей на автобазі й розвернув бригаду вночі. Стрілець хороший.
Місцеві не дають ради, бояться. Треба знайти стрільця й прибрати. Стару з онукою — за обставинами, але двір звільнити.
Хірург слухав мовчки, дивлячись у лобове скло. Коли Заболотний закінчив, він поставив тільки два запитання. Перше: скільки було пострілів на автобазі й куди лягли? Друге: чи зібрав хтось гільзи після нічного штурму?
Заболотний відповів, що пострілів було кілька, лягли по машинах і стінах, по людях — жодного. А гільз ні після автобази, ні після штурму не знайшли.
Жодної. Хірург кивнув, ніби ці дві відповіді сказали більше, ніж уся довга розповідь. Він вийшов із машини й розчинився в темряві.
Заболотний дивився йому вслід і вперше за весь цей час відчув, що запустив у своє місто щось таке, чого сам до кінця не розуміє. Він звик бути найтерплячішою і найхолоднішою людиною в будь-якій кімнаті. Хірург був холодніший.
І це Заболотному не сподобалося. Хірург почав не з двору старої, він почав із того, що лишив по собі стрілець, — з його роботи. Робота людини говорить про неї більше, ніж обличчя, а Хірурга вчили читати роботу.
Він поїхав на автобазу за елеватором. Довго ходив порожнім двором, де ще стояв той самий чорний седан із простреленим колесом. Його так і не прибрали.
Хірург оглянув пробоїни. У колесі, у стіні боксу над тим місцем, де, за розповідями, лежав Цвях, у ліхтарному стовпі біля воріт. Потім підвів голову й подивився на водонапірну вежу біля елеватора.
Із землі до вежі було далеко, і звичайна людина не пов’язала б одне з другим. Хірург пов’язав одразу. Він піднявся іржавою драбиною на дах вежі, ліг на те місце, де двадцять днів тому лежала Лідія, і подивився вниз крізь уявний приціл.
Звідси двір автобази лежав як на долоні. Звідси були можливі всі три постріли — по колесу, по стіні, по стовпу. Хірург лежав на холодному залізі й повільно, деталь за деталлю, відновлював чужу роботу…👉Продовження, натисніть на кнопку “Далі” під рекламою👇👇👇
