Він обійняв її обережно, ніби боявся зламати. А Марія раптом відчула під долонею його живу спину, тепло, лопатки, дихання — і всі роки, коли вона уявляла його нерухомим під лікарняною ковдрою, розсипалися. Вона притулилася чолом до його плеча й сказала перше, що спало на думку:
— Я ж казала, ми почекаємо.
Артем тихо засміявся.
— Я трохи затримався.
Вони провели разом тиждень. Ходили у звичайні місця: в маленьке кафе біля дому, де Марія замовляла сирники, а Артем пробував надто гарячий чай і кривився; у парк без назви, де доріжки були мокрі після дощу; у книгарню, де він довго вибирав нову казку для її полиці. Він розповідав про прийомних батьків, про реабілітацію, про те, як ненавидів ложку, що випадала з пальців, і сходи, які здавалися горами. Про те, як уперше прочитав її казку сам і розлютився, бо зрозумів: голос у голові вже не збігається з літерами.
— Я думав, ви вища, — зізнався він одного разу.
Марія розсміялася.
— А я думала, ти все ще маленький.
— Ми обоє помилялися.
Останнього дня він попросив поїхати до старої лікарні.
Марія довго мовчала.
— Тобі треба?
— Так. Але самому страшно.
Вона взяла його руку. У нього були довгі пальці, сильні, з маленьким шрамом на зап’ястку.
Лікарня майже не змінилася. Ті самі сірі стіни, та сама прохідна, тільки новий охоронець, який не знав ні Марії, ні Артема. Їх пустили за попереднім дозволом: після суду адміністрація стала обережною й ввічливою. Дитяче відділення відремонтували, стіни пофарбували у світло-зелений, на дверях з’явилися яскраві наліпки. Сьома палата тепер була ігровою кімнатою. Біля вікна стояв стіл, на ньому — коробка з кубиками, фломастери, пазли.
Артем підійшов до вікна. Довго дивився у двір.
— Тут? — спитав він.
— Тут.
Він торкнувся підвіконня.
— Я не пам’ятаю кімнати. Тільки світло. І як ви перегортали сторінки.
Марія дістала із сумки стару книжку «Казки на ніч». Ту саму їй повернув Артемів юрист разом із документами. Обкладинка була пошарпана, корінець надірваний, усередині на сторінці зі срібним ключиком залишився слабкий слід від закладки.
— Почитаєте? — спитав Артем…
