Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Молодий чоловік із дитбудинку взяв до себе трьох дітей загиблого друга, не підозрюючи, як сильно це змінить його життя

Частина 5 з 7

Малюки й справді попросилися на світ раніше. Пологи були тяжкими, і зрештою лікарям довелося робити операцію. Олеся плакала: їй так хотілося народити самій. Але біль і образа зникли, коли дітей одного за одним поклали їй на груди. Мирон отримав фотографію на телефон, стояв посеред майстерні й не соромився сліз. Тепер у нього були Марко, Софійка й маленький Данилко, і заради них він був готовий на все.

Після виписки йому трапився підробіток водієм. Гроші виходили непогані, але втома швидко стала важкою, липкою, такою, що не минає навіть після короткого сну. Удень майстерня, увечері поїздки, майже без вихідних. Однієї суботи Олеся глянула на його сіре обличчя й злякалася.

— Залишайся вдома. Ти ледве стоїш.

— Завтра відісплюся, — спробував усміхнутися Мирон. — Зараз найвигідніший час. Не хвилюйся.

Він поцілував дітей, накинув куртку й пішов. Уночі Мирона не стало. Олесі повідомили, що він заснув за кермом. Її крик чули сусіди. Вона звинувачувала себе, повторювала, що мала втримати його, забрати ключі, стати у дверях…

Треба було повідомити Остапа й займатися похороном, хоча в Олесі не було сил навіть підвестися з ліжка. Остап прилетів першим же рейсом із портового міста. Побачивши його на порозі, вона ледь не скрикнула: він надто нагадував Мирона — ходою, темними очима, тим, як мовчки стиснув губи від болю. Остап підставив їй плече, і вона ридала, не добираючи слів. У нього самого всередині все рвалося: він утратив брата й бачив перед собою його сім’ю, трьох немовлят без батька.

На третій день відбулося прощання. Дітей Олеся залишила з подругою й матір’ю. Сама ледве трималася на ногах, бліда, мов тінь. Після поминок Остап сказав, що залишиться поруч і допомагатиме. Вона майже не зрозуміла. Лише наступного дня, коли голова трохи прояснилася, він повторив.

— Ти справді не їдеш? А як же море?

— Я вже зателефонував. Звільнився. Море зачекає. Зараз важливіше, щоб ви витримали. Мирон був мені єдиною рідною людиною. Отже, ви тепер теж мої…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Доброта»

Усі історії рубрики