Життя без прикрасКремезний, вродливий чоловік років шістдесяти був надзвичайно веселим. Він користувався будь-якою нагодою опинитися ближче до Марини й поговорити. Його цікавило, звідки вона приїхала, де її батьки, чому розпадається шлюб і як сталося, що вона не має власного житла.
Невдовзі Марина помітила посмішки довкола: варто було Валерієві Геннадійовичу підійти до неї, як хтось із групи починав усміхатися. Одна молода акторка довірливо пояснила:
— Валерій любить романи з новенькими заводити. І вік його не зупиняє, хоч би яка різниця була.
Марина не надала цьому значення. Серйозна, одружена людина — їй важко було побачити в ньому шукача подібних знайомств. Радше вже він співчував їй. Хіба не зрозуміло, як ведеться жінці перед розлученням, після якого можна залишитися на вулиці?
До розлучення залишалося недовго. Вони з Настунею поки жили у квартирі Анатолія, але господар з’являвся там рідко. Марина не розпитувала, де він тепер мешкає: у Лариси Юріївни чи, може, тимчасово в Оксани. У стосунках чоловіка із цією жінкою вона анітрохи не сумнівалася.
Під час рідкісних зустрічей Анатолій мав такий щасливий, такий задоволений вигляд, що Марина не могла не визнати: він кохає. І сумно було думати, що до неї він ніколи не відчував нічого подібного.
Оксани вона не бачила жодного разу, проте уявляла її в усьому кращою за себе. Напевно, та й вродливіша, і розумніша, і манери в неї бездоганні. Вдача, судячи з усього, легка. Жінка-свято, жінка-радість, жінка-мрія — ось якою поставала в уяві Марини суперниця. Вона навіть трохи заздрила, впевнена, що її саму ніхто ніколи так не покохає.
Втішав лише спогад про стареньку. Та ж сказала, що десь є і призначений Марині чоловік. А в усьому іншому її слова вже справдилися.
Через кілька днів Марині повідомили, що завтра зніматимуть її епізоди. Вона стільки разів репетирувала вдома, що текст давно відскакував від зубів. І все ж, приїхавши рано-вранці, дуже хвилювалася. Людей було незвично мало: сьогодні належало працювати їй та ще одній акторці, з якою вони грали в парі.
Перед початком підійшов Валерій Геннадійович.
— Ну, як справи? З яким настроєм сьогодні?
— Хвилююся. Але робитиму все, що скажуть.
До них наблизилася незнайома жінка й почала пильно роздивлятися Марину.
— Томо, ти чого так дивишся? Людину ніяковиш, — звернувся до неї оператор. — Знайомся, Маринко, це моя дружина, Тамара Євгенівна.
Жінка подивилася на чоловіка й ствердно кивнула. Потім знову повернулася до Марини.
— Валера мені про вас багато розповідав, — промовила вона якимось дерев’яним голосом. — Він же все життя за камерою, у вас бачить талановиту акторку. Приходьте в суботу до нас. Зберуться свої, кіношники, осіб п’ять-сім. Невелика творча тусовка. Раптом і для вас корисні знайомства знайдуться.
Під цим поглядом Марина почувалася ніяково. Здавалося, Тамара Євгенівна збирається про щось запитати, але ніяк не наважиться. Попрощавшись, вона сказала, що заскочила ненадовго. Коли дружина оператора пішла, Марина нарешті зітхнула з полегшенням.
Потім почалися зйомки. Епізоди були короткі, зате потребували сильних почуттів, і обидві акторки привели Кучера в захват. Але всі лаври він віддав Марині: на його думку, саме вона задала тон усьому, що відбувалося на екрані.
Про запрошення забути їй не давали. Щоранку Валерій Геннадійович нагадував, що вони з дружиною чекають на неї, а в п’ятницю надіслав адресу на телефон.
— Не прийдеш завтра — Тамара Євгенівна страшенно засмутиться. Прошу тебе, не засмучуй мою Томочку. Серце в неї хворе, а тут іще таке, не дай боже… Ми обоє божеволіємо, не розуміємо, як бути. Боїмося дров наламати.
Відмовлятися Марина й не збиралася. Їй хотілося нових знайомств; потай вона сподівалася, що серед гостей знайдеться хтось, хто запропонує їй роботу.
У суботу вона відвела Настуню до Лариси Юріївни.
— Завтра заберу, у неділю.
До чергового суду, де мали вирішити, з ким залишиться п’ятирічна Настуня, було ще десять днів. Розмірковуючи про це, Марина не помітила дороги до будинку Валерія Геннадійовича.
Відчинила їй Тамара Євгенівна — привітна, з усмішкою.
— Чоловік у магазин побіг, я поки сама. Гостей лише через дві години чекаємо, встигнемо поговорити. Допоможеш салатики приготувати? Люблю, щоб свіжі були. Та й друзі у Валери вибагливі.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.