Життя без прикрасЧерез кілька днів Оксана запитала, чи можна з ним зв’язатися; її дзвінок пролунав увечері, уже після повернення Максима з автобусного парку.
— Микола Степанович просив дізнатися, як ваша собака.
— Їсть і спить.
— Він теж потроху приходить до тями.
Оксана повідомила й про Віктора:
— Його прооперували. За словами лікаря, ходитиме.
Біля вікна стояв табурет; Максим сів на нього.
— Це добре.
Оксана витримала паузу.
— Біля машини я багато чого не змогла пояснити. Хотіла б розповісти вам, коли у вас буде час.
Через тиждень вони зустрілися в холі лікарні. Оксана чекала біля вікна; волосся було акуратно зібране, пальто явно не підходило їй за розміром. Праву руку вона досі берегла. Звичайна жінка — таких Максим щодня зустрічав у черзі в аптеці.
Вона принесла вимитий термос.
— Кришка тоді в машині залишилася. Потім її знайшли.
Максим узяв термос і перевірив різьбу, хоча в цьому не було потреби. Треба було чимось зайняти руки.
Оксана розповіла про роботу. Два роки тому вона прийшла до пансіонату, до того багато років працювала в районній лікарні. Її скоротили, і нову роботу вона шукала недалеко від дому. У «Доброму причалі» обіцяли невеликий колектив, спокійні чергування й гідний догляд за літніми людьми. Кілька перших місяців обіцянки відповідали дійсності.
Потім почали заощаджувати. Спершу менше витрачали на рукавички, прання, ремонт вікон. Далі скоротили нічні зміни, і одній працівниці довелося обслуговувати обидва поверхи. У верхній прибудові облаштували додаткові житлові кімнати, хоча в документах вона й далі значилася як господарська. Там поселили чотирьох.
— Чому ви про це не повідомили? — запитав Максим.
Оксана опустила погляд на руки.
— Керівництву повідомляли. Заявки писали. Нам обіцяли все оформити, замінити проводку, взяти ще одну працівницю. Я могла піти. Але тоді замість двох людей на моїй зміні залишилася б одна. Мені здавалося: поки я там, усе-таки безпечніше. — Вона підвела очі. — Я не виправдовуюся. Непомітно звикаєш думати, що все це тимчасово, хоча вже роки минають.
Увечері перед пожежею вона закінчила зміну: роздала вечерю, допомогла змінниці й поїхала додому. Нічним дзвінком повідомили, що горить прибудова. Коли Оксана дісталася до пансіонату, пожежники вже працювали, частина верхнього перекриття обвалилася. На подвір’ї стояли мешканці, декому допомагали лікарі. Ковальчук спрямовував автомобілі до воріт і повторював, що всіх урятовано.
Оксана почала рахувати людей. Виходило вісім.
— Керівник сказав: решту першим рейсом відвезли, не заважай тут, їдь зустрічати їх у місці тимчасового розміщення, — продовжила Оксана. — Я поїхала. Допомагала покласти тих, кого привезли, шукала ліки за вцілілими призначеннями. Телефонувала рідним — тим, чиї телефони в мене були. Чекання наступної машини затягнулося майже до ранку.
Друга машина так і не прибула. До полудня наступного дня їй уже розповідали інше: чотирьох родичі забрали додому до пожежі, а працівники в метушні неправильно зрозуміли одне одного.
— Я попросила показати папери, — продовжила Оксана. — Принесли копії. Дати не збігалися з моїми змінами: Ніна Андріївна, якщо вірити документу, поїхала у вівторок. А в середу ввечері я їй косу заплітала. На іншому аркуші було написано, що Павла забрав брат. Він кілька місяців сестру чекав, про брата від нього я взагалі не чула.
Оксана зізналася, що найстрашнішим був її перший сумнів у собі.
— Вирішила: може, день переплутала, не виспалася. Ми там постійно одне одному те саме казали: втомилася, відпочинь, розбиратимемося потім.
Допоміг Микола Степанович. Він звик усе записувати ще на своїй попередній роботі: відстані, номери стовпів, показники приладів. Узявшись допомагати з білизною, так само рахував видані рушники. У збереженому зошиті стояли останні позначки: за кілька годин до пожежі чисту білизну отримали всі дванадцять мешканців.
Була й інша книжка, маленька. Туди старий занотовував особисті витрати й події за день. Передачу батарейок для радіо Іванові Васильовичу він відзначив у книжці того вечора. За документами Іван у цей час уже перебував удома, за сімдесят кілометрів від пансіонату.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.