Перші місяці Дід Гнат провів у гірському місті, відновлюючи старі зв’язки й вивчаючи зміни. Побачене його тривожило. Колишня ієрархія була зруйнована, влада поділена між регіонами, а на чолі стояла людина, яку він пам’ятав іще підлітком. Гнат був консерватором. Для нього злодійський закон був не набором зручних правил, а святинею, яку не можна змінювати на смак часу. Але він був і політиком, який розумів ціну розколу.
Через посередників він передав Фарфорові запрошення зустрітися в старій фортеці на березі моря, далеко від зайвих очей. Назар погодився. Він розумів: ця зустріч може або узаконити його реформи, або запустити війну між традицією і новим порядком.
5 грудня вони зустрілися. Дід Гнат прибув із двома найстарішими авторитетами — знаком того, що за ним стоїть минуле. Фарфор приїхав сам, підкреслюючи впевненість і готовність говорити без щита. Перші хвилини пішли на привітання. Гнат уважно розглядав Назара. Перед ним сидів уже не юнак із чужих оповідей, а зрілий чоловік із тихим поглядом людини, звиклої бачити далі за співрозмовника. Назар, зі свого боку, побачив старого, якого не зігнули ні роки, ні хвороба, ні самотність.
Розмова почалася із загального стану справ: стану злодійського руху, нових ризиків, розриву між старою школою й молодими групами. Потім Гнат перейшов до суті. Він сказав, що децентралізація небезпечна: регіони почнуть жити лише власними інтересами, забудуть про єдність, а федерація перетвориться на прикриття для особистих амбіцій. Назар відповідав спокійно. Він пояснював, що централізована влада вже не дає ради масштабам. Надто багато рішень треба ухвалювати на місцях; надто швидко змінюються схеми, зв’язки й загрози.
Вони сперечалися багато годин. Посилалися на минуле, розбирали приклади, поверталися до поняття честі. Поступово стало ясно: у цілях між ними немає прірви. Обидва хочуть зберегти злодійський світ. Розбіжність стосується лише того, яким шляхом це зробити.
Перелом стався, коли Гнат поставив пряме запитання: чи хоче Фарфор стати диктатором злочинного середовища, чи справді будує систему, яка переживе його самого? Назар відповів без пафосу. Влада для нього не нагорода і не прикраса, а інструмент. Він хоче створити порядок, який збережеться після його смерті, бо не залежить від одного голосу. Потім він запропонував Дідові Гнату місце духовного хранителя федерації — людини, до чийого слова звертатимуться в питаннях закону, честі й традиції.
Старий не чекав такого ходу. Він готувався до тиску, торгу, можливо, до погрози, але отримав пропозицію, що зберігала йому обличчя і сенс. Уперше за довгі роки Гнат відчув перед собою рівного за масштабом мислення. Але ще сильніше його вразила внутрішня пустельна зібраність Назара. В очах Фарфора не було страху, бо там не було місця випадковості…
Перед завершенням зустрічі Дід Гнат поставив останнє запитання. Він спитав, чому Назар не спробував усунути його раніше, поки старий сидів у колонії й був уразливим. Фарфор відповів, що ніколи не вважав його ворогом. Навпаки, бачив у ньому союзника, без якого нова система буде позбавлена коріння. Він визнав: саме такі люди, як Гнат, навчили його розуміти, що лідерство тримається не на особистій славі, а на готовності ставити справу вище за себе.
Ці слова вразили старого. Він зрозумів, що перед ним не звичайний честолюбний авторитет, а людина, яка створила нову філософію влади. Зустріч закінчилася рукостисканням. Дід Гнат погодився стати духовним наставником федерації, а Фарфор отримав благословення найвпливовішої постаті старої гвардії.
Коли офіційну частину було завершено і свідки відійшли, Гнат сказав фразу, яку потім переказували пошепки: «Я бачив багато страшних людей. Але ти, Фарфоре, єдиний, кого я по-справжньому боюся. Не тому, що ти жорстокий. Тому що ти непередбачуваний для тих, хто мислить коротко». З уст людини, яку вважали безстрашною, це звучало сильніше за будь-яку присягу…
