Зустріч із Гнатом змінила і самого Назара. Він не став м’якшим, але став обережнішим у поводженні з традицією. Раніше він міг говорити про старі правила як про матеріал, який треба переплавити. Після розмови біля моря він зрозумів: для багатьох людей закон був останнім доказом сенсу їхнього життя. Відібрати в них це надто різко — означало залишити їм тільки страх і образу. Тому реформи стали подаватися інакше: не як розрив, а як продовження. Не як відмова від минулого, а як спосіб не дати минулому померти.
Дід Гнат, зі свого боку, теж змінився. Він не схвалював усіх ходів Фарфора і нерідко бурчав на молодих кураторів, які надто легко говорили мовою прибутку. Але він визнавав: без нової системи злодійський світ розпався б на сотні дрібних воєн. Старий став своєрідним мостом. При ньому консерватори могли приймати рішення Фарфора, не вважаючи себе зрадниками давньої школи. Це давало федерації ту стійкість, якої не забезпечили б ні гроші, ні страх.
Їхній союз тримався не на дружбі у звичному сенсі. Між ними було мало тепла, ще менше сентиментальності. Але існувала рідкісна повага двох людей, які розуміли ціну влади. Гнат бачив у Назарі небезпеку, яку можна спрямувати. Назар бачив у Гнаті корінь, без якого будь-яка нова конструкція лишиться висіти в повітрі. Разом вони створили рівновагу, що здавалася неможливою: старий закон і холодний менеджмент, пам’ять таборів і розрахунок майбутніх десятиліть.
Союз Фарфора і Діда Гната став поворотним моментом. Реформи отримали традиційне виправдання, а традиція — сучасний механізм виживання. Регіональні авторитети здобули одразу дві опори: управлінську систему Назара й моральний авторитет Гната. Упродовж року доходи угруповань зросли в середньому втричі, конфлікти між великими фігурами скоротилися майже до мінімуму, а вплив на офіційні структури сягнув небаченого рівня.
Головним досягненням стала система спадкоємності. Гнат готував нове покоління авторитетів, пояснюючи їм закон не як набір заборон, а як дисципліну виживання. Фарфор розробляв механізми передання функцій на випадок арешту, смерті чи раптової кризи. Влада переставала бути крихкою пірамідою, залежною від однієї людини, і перетворювалася на мережу.
До середини сімдесятих кримінальна імперія, створена їхніми спільними зусиллями, вийшла за межі колишніх територій. Представники нової системи з’являлися в далеких зовнішніх зонах, у портах, де проходили товари, у далеких відрядженнях, де офіційні інтереси супроводжувалися тіньовими можливостями. Ім’я Фарфора вимовляли пошепки від старих іноземних кварталів до далеких портів. Йому було двадцять вісім, і він стояв на вершині сили.
Але вершина не була схожа на трон із золота. Радше на холодну кімнату з безліччю карт, ниток і чужих доль. Його слово стало законом для величезної кількості злочинців. Одного кивка вистачало, щоб зупинити конфлікт, зняти людину з місця, закрити схему або відкрити нову. Фарфор рідко користувався цією владою відкрито; він волів, щоб люди самі вгадували його волю й квапилися виконати її раніше, ніж вона буде названа.
Середина сімдесятих стала для його системи золотим часом. Те, що починалося як мережа дворів, портових складів і обережних інформаторів, перетворилося на паралельну владу, яка в багатьох місцях діяла швидше за офіційні установи. До 1975 року під контролем федерації перебували десятки тисяч активних учасників і ще сотні тисяч людей, пов’язаних із тіньовою економікою: від дрібних перекупників до чиновників, які воліли вирішувати особисті питання через невидимі канали Фарфора. Імперія росла не як банда, а як складний організм…
З часом його люди навчилися розрізняти відтінки цього мовчання. Якщо Фарфор відкидався на спинку стільця й заплющував очі, це означало, що співрозмовникові ще дають можливість виправитися. Якщо починав ставити короткі запитання, ситуація ставала небезпечною: він уже перевіряв не слова, а розбіжності між ними. Найстрашнішим вважалося, коли Назар переставав питати. Тоді рішення, як правило, було ухвалене, і лишалося тільки зрозуміти, хто першим дізнається про його наслідки…
