У 2004 році, коли війна з «Кругом» обвалилася на його оточення, захист зник. Погрози почали надходити дружині й дітям. Це були не порожні слова, сказані для залякування. Роман бачив, як швидко попередження перетворюються на дії, і розумів: його близькі справді можуть стати ціллю. Марина поспіхом вивезла доньку й сина подалі до родичів, залишивши дім, речі, звичний достаток, усе влаштоване життя. Ще вчора в них були машини, хороші кімнати, знайомі маршрути. Сьогодні головним стало встигнути зникнути.
Пізніше діти Коваленка жили й навчалися у великому місті. Роман хотів, щоб вони не повторили його дороги, здобули освіту й не мали нічого спільного з кримінальним середовищем. У цьому йому вдалося досягти того, що для нього самого колись виявилося неможливим. Діти виросли звичайними людьми, не пов’язаними зі справами батька. Для Клешні, звиклого міряти перемоги владою й впливом, це, можливо, стало найтихішим і найважливішим досягненням.
Марина залишалася поруч. Вона пройшла через втечу, страх, обшуки, очікування дзвінків, чутки про загибель знайомих, тюрму чоловіка, публічне клеймо зради й довге життя в тіні. Їхній зв’язок почався ще в шкільній юності, коли Роман не був Клешнею, а вона не знала, яку ціну доведеться платити за вірність. У цій сімейній лінії не було гучних зізнань і красивих сцен, але була стійкість. За образом жорсткого авторитета проступала людина, здатна на прив’язаність, яку не зруйнували ні війна, ні втеча, ні ганьба в очах колишнього світу.
З роками історія Коваленка стала матеріалом для кіно. У 2024 році вийшов художній серіал «Лиха пора», знятий режисером Іллею Горобцем. Це було велике полотно про дев’яності в далекому краї, де кримінальна влада перепліталася з побутом, страхом і мрією про швидкі гроші. Одним із помітних персонажів став герой, у якому знаючі люди без зусиль упізнавали риси Клешні. Роль виконав актор Олексій Соколюк, створивши образ не карикатурного бандита, а людини з внутрішньою логікою, болем, розрахунком і втомою.
Творці серіалу спробували показати не блискучу оболонку кримінальної влади, а її виворіт. За дорогими машинами, ресторанами, охороною й шанобливими поглядами ховалися тривога, зрада, звичка прокидатися від кожного звуку, неможливість довіряти навіть тим, із ким учора ділив гроші. Світ тримався на обіцянках, які часто коштували менше за патрон. Сьогоднішній товариш міг завтра перейти до чужих, а людина, яку вважали слабкою, раптом виявлялася небезпечнішою за визнаного авторитета.
Над сценарієм працювали, озираючись на розповіді людей, які пам’ятали ті роки. Імена були змінені, деталі зміщені, художній вимисел переплітався з упізнаваними ситуаціями. Але ті, хто знав справжню історію, вгадували прототипів. Лінія Клешні стала однією з основ для образу людини, яка піднялася високо, пережила війну зі своїми й зробила вибір, що назавжди закрив їй дорогу назад. Кіно залишалося кіно, однак атмосферу часу було вловлено точно: сухий страх, важка розкіш, постійне очікування удару.
Серіал швидко викликав великий інтерес глядачів. Одні дорікали йому за те, що він нібито робить кримінальну епоху привабливою. Інші бачили в ньому чесну спробу показати, як жили люди, коли офіційні правила не працювали, а вулиця диктувала власні. Для Коваленка вихід картини став подією двоїстою. Його минуле знову спливло, набуло екранних обрисів і стало частиною розмов нового покоління. Але разом із цим до нього повернулася увага, від якої він давно намагався втекти.
Восени 2025 року глядачі дочекалися продовження серіалу, а невдовзі вийшла й документальна стрічка «Круг. Головне угруповання епохи». На відміну від художньої версії, документальний фільм говорив сухіше й жорсткіше. Там використали архівні матеріали, свідчення очевидців, фрагменти слідчих документів, старі зйомки й інтерв’ю. Постать Клешні знову опинилася в центрі інтересу. Тепер його розглядали не лише як персонажа кримінальної хроніки, а і як один із ключів до розуміння часу, в якому тіньова влада почувалася майже офіційною…
