Тепер, коли колишня кримінальна епоха відійшла в минуле, такі люди стали зайвими. Одних посадили, інших убили, треті зуміли зникнути в тіні. Коваленко належить до тих, хто вчасно зрозумів: гра закінчилася, і треба шукати нове місце, поки старі правила не поховали всіх учасників. Він не намагався повернути втрачену корону. Не збирав нову армію, не оголошував війну молодим. Він зробив те, що вмів краще за багатьох, — змінився, коли колишня форма життя стала смертельно небезпечною.
Психологічний портрет Клешні складається з суперечностей. Це сильна особистість із виразною потребою контролювати ситуацію. Він не плив за течією, не чекав, поки хтось розпорядиться його долею. Навіть у молодості він прагнув сам обирати правила, а не підлаштовуватися під чужі. Високий інтелект допомагав йому вести переговори, прораховувати наслідки, бачити слабкі місця людей і організацій. Він був не примітивним силовиком, а стратегом тіньового світу, де дипломатія часто починалася після погрози, а закінчувалася поділом.
Але в ньому не було холодної порожнечі. Він любив дружину, був прив’язаний до дітей, болісно переживав погрози родині й втрату близьких. Його лють під час війни з «Кругом» народжувалася не лише з ураженого самолюбства, а й зі страху за тих, кого він вважав своєю відповідальністю. При цьому його моральний кодекс залишався зламаним. Він міг допомагати своїм, тримати слово, захищати слабких у своєму колі, але водночас був готовий до насильства, тиску й зради, якщо вважав це необхідним для виживання.
Коваленко завжди був прагматиком. Він не романтизував кримінальні ідеали, хоч і користувався їхньою мовою. Для нього тіньовий світ був способом здобути владу й гроші, а не храмом, у якому треба вмирати за символи. Коли цей світ пішов проти нього, Роман вийшов із гри ціною репутації. Імовірно, внутрішній конфлікт залишився з ним назавжди. Він міг виправдовувати себе порятунком родини, але не міг не розуміти: в очах колишніх своїх він порушив головний закон. Із таким тягарем не розлучаються, його просто вчаться носити мовчки…
