Імперія «Круга», що здавалася непереможною, впала. Клешня, якого колись називали міським господарем, став вигнанцем і свідком проти своїх. Усе, що виглядало кам’яним, виявилося тимчасовим. У тій епосі ні гроші, ні страх, ні гучне ім’я не давали гарантії. Змінюються обставини, старіють покровителі, зникають старші, виростають нові хижаки, а вчорашні рішення повертаються несподіваними ударами.
Щоб наблизитися до Романа Коваленка, треба повернутися до часу, в якому він виріс. Дев’яності були не лише періодом бідності й різких змін. Це була епоха обвалу звичних цінностей, коли старі інститути втрачали силу, а нові ще не навчилися захищати людей. У порожнечу, що утворилася, увійшли ті, хто пропонував швидкі рішення: захист бізнесу, повернення боргів, розв’язання суперечок, покарання кривдників. Робили вони це за гроші, часто жорстоко, часто самі створюючи проблеми, які потім бралися вирішувати.
Коваленко не створив цю систему. Він опинився всередині неї й використав можливості, які дав йому час. За інших обставин він міг би стати тренером, викладачем, людиною, чия жорсткість допомагала б підліткам не ламатися після першої поразки. Але час запропонував йому інший маршрут. Він побачив, що сила, розрахунок і вміння говорити з небезпечними людьми дають більше, ніж диплом і шкільний спортзал. Він обрав цей шлях, а потім уже шлях почав обирати за нього.
«Круг» у ті роки був не просто бандою. Це була паралельна влада. До авторитетів ішли не від доброго життя, а тому, що офіційний порядок часто не міг або не хотів допомагати. Бізнесмен, якому погрожували, боржник, якого треба було змусити повернути гроші, людина, що потрапила в конфлікт, — усі вони шукали того, чиє слово буде виконане швидко. Службовий протокол міг лежати місяцями, а рішення смотрящого набирало чинності того ж дня. Жорстокість цієї системи не скасовувала її ефективності, і саме тому вона так глибоко проросла в життя…
