У його долі особливо виразно видно, як змінюється влада. Коваленко вижив насамперед тому, що вмів пристосовуватися. Він не тримався за злодійські традиції тоді, коли вони почали загрожувати його родині й власному життю. Він розумів, що поняття працюють, доки за ними стоїть сила й взаємна вигода. Коли ж ці поняття обернулися проти нього, він обрав не вірність символам, а виживання. Для колишнього світу це було зрадою. Для нього — єдиним способом залишитися живим.
Ціна влади виявилася величезною. Клешня отримав майже все, про що мріяли люди його кола: гроші, повагу, можливість вирішувати чужі долі, вплив на ціле місто. Але за це довелося платити братньою кров’ю, життям близького родича, страхом за дітей, вигнанням із рідних місць, втратою спокійної совісті. У кримінальній ієрархії вершина не означає безпеки. Чим вище людина піднімається, тим більше тих, хто дивиться на неї знизу й приміряє її місце на себе.
У такому світі не існувало вічних друзів. Люди, які сьогодні сидять за одним столом, завтра можуть ділити майно колишнього товариша. Той, хто клянеться у вірності, за іншого розкладу сил дає свідчення. Ворог може стати тимчасовим союзником, а союзник — мисливцем. Стосунки перетворюються на інструмент, а пам’ять про давні послуги швидко дешевшає, коли на кону стоять гроші й життя. Роман зрозумів це пізно, але досить рано, щоб устигнути змінити бік.
Зв’язки рятували його не раз. Він умів бути корисним, умів вибудовувати стосунки з потрібними людьми, не спалював мостів там, де можна було залишити бодай вузьку стежку назад. Знайомства в кримінальному середовищі, у ділових колах, серед силовиків і чиновників допомагали йому втримуватися на поверхні. Але навіть найміцніші зв’язки не давали повного спокою. Вони могли захистити від однієї небезпеки й водночас привести до іншої. Коваленко жив саме в такій рівновазі — між захистом і загрозою, між колишніми боргами й новими домовленостями…
