— Гаразд. Припустімо таку неймовірну випадковість. Але технічна експертиза показала, що замки на знайденій валізі були зламані грубим механічним впливом. Ви розкрили її самостійно гострим предметом, порушивши цілісність можливих біологічних слідів. Чому ви не викликали наряд поліції безпосередньо на місце виявлення?
— Я викликав, — глухо, карбуючи кожне слово, сказав Віктор. — За дві години я сидів у кабінеті людини, яка зараз перебуває за цим броньованим склом. Я приніс йому валізу, документи й зламану защіпку. Він запропонував мені закопати її назад і забути. Наступного ранку до мене у двір приїхали невідомі люди з підробленим ветеринарним приписом. Вони обіцяли вбити мою корову й спалити сарай. А пізно ввечері вони приїхали до лісу з мисливським карабіном.
У залі повисла важка, щільна тиша. Тільки тихо, монотонно гудів блок живлення комп’ютера на столі в секретаря, який швидко набирав текст протоколу. Адвокат повільно перегорнув сторінку в папці, але не знайшов у своїх заготовках, що відповісти на сухі факти. Суддя відірвала погляд від паперів і уважно подивилася на Віктора поверх окулярів у роговій оправі.
Державний обвинувач, опасистий чоловік у синьому мундирі, важко підвівся зі свого місця. Комір форменої сорочки глибоко врізався йому в шию. Він повільно підійшов до окремого столу речових доказів. Там, у прозорих, щільно запечатаних пластикових пакетах, рівним рядом лежали загальні зошити з пожовклими, покоробленими від багаторічної вологи сторінками. Поруч лежав масивний сталевий браслет із тріснутим склом циферблата. І маленький, потемнілий латунний ключ із вибитими на вушку цифрами 412.
— Захист уперто намагається звести цю кримінальну справу до безглуздої випадковості й процесуальних порушень, — монотонно заговорив прокурор, спираючись кісточками пальців об стіл. — Але ми тут розглядаємо не обставини виявлення старої валізи. Доказ, що підтверджує факт приховування слідів злочину — годинник Соколова з тайником, — був офіційно вилучений Управлінням внутрішньої безпеки під час обшуку кабінету слідчого Кузьміна. А оригінали товарно-транспортних накладних з особистими підписами підсудних, дві аудіокасети із записами розмов про розподіл часток у кабінеті районної адміністрації, банківські виписки з рахунків підставних фірм — ці документи були добровільно видані слідству громадянином Мельником. Вони неспростовно доводять створення організованої злочинної групи під керівництвом громадянина Савельєва. І повне, систематичне прикриття їхньої діяльності колишнім слідчим Кузьміним.
Віктор перевів погляд на другий ряд довгих дерев’яних лав у залі засідань. Там, щільно стиснувши бліді, безкровні губи, сиділа молода жінка в дешевому сірому пуховику й грубій вовняній хустці. Донька вбитого десять років тому бригадира Соколова. Її побілілі пальці мертвою хваткою вчепилися в дерев’яну спинку передньої лави, так що суглоби збіліли від напруження. Вона не плакала. Її очі, почервонілі й запалені від безсонних ночей, не відривалися від скляного акваріума. У її погляді не було гучної люті чи істерики. Тільки бездонна, виморожена довгими роками очікування порожнеча, яка зараз повільно наповнювалася довгожданими відповідями…
