Допит Віктора Мельника тривав іще близько сорока хвилин. Він відповідав на запитання захисту й обвинувачення односкладово. Підтверджував дати, час на годиннику, точні маршрути руху лісом. Він просто описував факти. Мокру, крихку цеглу покинутої лісопилки, оглушливий постріл у темряві, пробитий лівий чобіт, іржаві пожежні сходи на стіні відділу поліції. Жодних емоцій. Лише строга хронологія подій, намертво випалена в пам’яті.
Коли суддя формально повідомила, що свідок може покинути залу або залишитися на місцях для слухачів до кінця засідання, Віктор обрав перше. Він повільно відійшов від трибуни й попрямував до виходу. Спиною він фізично відчував важкий, липкий погляд із-за куленепробивного скла, але жодного разу не озирнувся. Важкі дубові двері з м’яким стуком зачинилися за ним, миттю відрізаючи гул голосів, шелест паперу й їдкий запах судової мастики.
Надворі вдарив суворий водохресний мороз. Стовпчик термометра опустився до мінус двадцяти трьох градусів. Повітря було винятково сухе, колюче й пекло легені. При кожному видиху з рота виривалася густа біла хмара пари, миттю осідаючи колючим інеєм на піднятому комірі пуховика. Віктор застебнув блискавку під саме горло, глибоко насунув на брови товсту в’язану шапку й зашкував у бік автовокзалу. Сніг голосно, з виразним сухим скрипом хрустів під важкими робочими черевиками. Міські центральні вулиці були вкриті брудною, перемішаною з реагентами жижею, але ближче до околиці сніг ставав первозданно білим і чистим.
Старий приміський жовтий ПАЗик стояв на порожній платформі, важко вібруючи всім кузовом від дизельного двигуна, що працював на холостих обертах. Іржава вихлопна труба ритмічно випльовувала клуби сизого, їдкого диму, який тут же безслідно розчинявся в морозному повітрі, залишаючи гіркуватий присмак гару на губах. У салоні було майже так само нестерпно холодно, як і надворі. Вікна повністю вкрилися товстим шаром непрозорого, папоротеподібного льоду. Віктор кинув жменю тьмяної дрібноти в пластикову тарілку біля водія й опустився на найдальше заднє сидіння. Дермантин задубів від сильного морозу й ковзав під курткою. Він подихав на замерзле вікно, з силою протер його грубим шорстким рукавом пуховика, утворивши невелику мутну проталину в крижаній кірці. Автобус сіпнувся з гучним, брязким звуком коробки передач і повільно покотився обледенілою, нерівною трасою…
