За вікном безперервно тяглися безкраї, безживні білі поля. Чорні, голі стовбури вирубаних лісосмуг розтинали монотонний краєвид строгими геометричними лініями. У салоні звично пахло дешевою соляркою, мокрою овечою шерстю й перегаром від кремезного чоловіка в стьобаному ватнику, що сидів далеко попереду. Дорога до повороту забрала майже півтори години. Автобус раз у раз важко заносило на крутих поворотах, водій глухо, нерозбірливо матюкався крізь зуби, із силою вивертаючи величезне кермо.
Віктор зійшов на порожньому перехресті, не доїжджаючи до самого селища. До дому треба було йти пішки близько кілометра вузькою, розчищеною трактором колією. По краях зимової дороги височіли півтораметрові брудні замети, спресовані крижаним вітром до стану кам’яної щільності. Зимове сонце стрімко хилилося до обрію, фарбуючи сніг у холодний, блідо-рожевий колір. Тіні від рідкісних дерев стали неприродно довгими й різкими.
Хвіртка рідного двору була щільно занесена свіжим нічним переметом. Вікторові довелося кілька разів поспіль із силою навалюватися на неї плечем, щоб трохи зрушити примерзлі до землі нижні дошки. Металевий врізний замок сухо, неохоче клацнув. Двір зустрів його звичною, дзвінкою морозною тишею. Із цегляної труби на даху старої дерев’яної хати піднімався тонкий, абсолютно прямий стовп сизого диму — піч іще надійно тримала тепло від учорашньої вечірньої топки. Вузька, ідеально рівна стежка, прокопана ним рано-вранці, вела просто до господарської прибудови. Краї снігової траншеї були гладкі, мов відшліфовані.
Перш ніж увійти до сараю, Віктор узяв притулену до дерев’яної стіни широку алюмінієву лопату. Він методично, з розміреним фізичним зусиллям розчистив майданчик перед рипучими дверима. Метал дзвінко, з різким скреготом ковзав по глибоко промерзлій землі, зрізаючи крижані нарости. Важка фізична праця швидко вигнала з м’язів накопичений за день судовий холод.
Він відставив лопату держаком у замет і зайшов до сараю. Усередині було сутінково, але значно тепліше й безвітряніше, ніж надворі. Повітря тут було щільне, живе. Пахло сухим луговим сіном, парним коров’ячим молоком і старою деревною трухою. Зірка повільно повернула велику рогату голову. Її вологий, глибоко чорний ніс випустив густу хмарку пари. Вона шумно зітхнула, переступила важкими роздвоєними копитами по товстому дерев’яному настилу й продовжила методично, не поспішаючи жувати суху конюшину. У глибокій дерев’яній годівниці лежала свіжа, майже не зачеплена оберемка…
