— Ти ніби переїжджаєш.
— З дітьми інакше не виходить. То довідка потрібна, то ліки.
— У тебе завжди все під контролем.
— Комусь же треба.
Він не вловив прихованого змісту або зробив вигляд, що не почув.
— Завтра в мене вечеря з партнерами. Якщо пізно не відповідатиму, не хвилюйся.
Ірина застебнула блискавку на сумці.
— Добре.
Вранці вони виїхали після сніданку. Вадим провів їх до дверей, обійняв дітей, Ірину поцілував у щоку.
— Не сумуйте там без мене.
— Постараємося, — сказав Марк раніше, ніж мати встигла відповісти.
Вадим розсміявся, не помітивши гіркоти. Двері зачинилися. Ірина повела дітей до ліфта, тримаючи в одній руці сумку, в другій — пакет з іграшками. З кожним поверхом їй здавалося, що вона спускається з колишнього життя.
Будинок Марії Павлівни стояв на тихій вулиці за містом: старий, міцний, із садом, дерев’яною лавкою і сараєм, де завжди знаходилося щось потрібне. Мати вийшла на ґанок. Поліна кинулася до неї першою, Марк одразу спитав про велосипед.
— У сараї чекає, — сказала бабуся. — Тільки речі занесіть.
Діти побігли у двір. Ірина залишилася біля машини. Мати підійшла ближче й подивилася на неї так, як уміють дивитися тільки матері.
— Що сталося, доню?
Ірина дістала сумку з документами й раптом відчула, що сили закінчилися.
— Він мені зраджує. І, здається, не з однією.
Марія Павлівна не ахнула. Просто взяла в неї сумку.
— Ходімо в дім.
На кухні Ірина розповіла все: зустріч у лікаря, фотографію, дзвінок, нічне повідомлення, розмову в кафе, адвокатку. Мати слухала мовчки. Лише раз підвелася й прикрила кватирку, щоб діти з двору не почули жодного слова.
— Розлучення? — спитала вона, коли донька замовкла.
— Так.
— Правильно.
Так просто. Без умовлянь терпіти заради сім’ї, без порад подумати про дітей, без страху перед чужими язиками. Ірина опустила голову, і сльози покотилися по щоках. Мати підійшла й обійняла її.
— Поплач зараз, доню. При ньому не треба. Дім твій, діти з тобою, робота є. Зручне життя йде від нього, от він і чіплятиметься.
Того ж вечора Ірина отримала повідомлення від Вероніки: «Написала йому про курси. Сказала, що їду на два тижні. На словах засмутився, але ніби зрадів. Мені гидко».
Ірина відповіла: «Це нам і треба».
Наступним кроком став детектив. Тараса Левченка знайшла Світлана Черкасенко. Ірина і Вероніка зателефонували йому втрьох.
— Одразу окреслю межі, — сказав він. — Телефони не зламую, квартири не прослуховую, у вікна не знімаю. Тільки спостереження в громадських місцях, фото, відео без провокацій, відкриті дані.
— Нам потрібен результат, — сказала Ірина.
— Тоді дайте розклад, адреси, автомобіль, місця, де він буває, свіже фото. І не заважайте роботі.
Вони домовилися почати з наступного дня. Ірина надіслала дані Вадима і відомі маршрути. Вероніка додала книгарню, ресторан біля старого скверу, набережну, кав’ярню біля театру.
Уночі Ірина лягла в маленькій кімнаті поруч із Поліною. Донька спала впоперек ліжка, притиснувши до себе конячку без хвоста. Із сусідньої кімнати долинало рівне дихання Марка. За стіною тихо ходила мати. Тут не пахло Вадимовим одеколоном, не лежали його сорочки, не клацав телефон за дверима ванної. Але спокій не приходив.
Вранці Вадим зателефонував по відеозв’язку. Ірина вийшла у двір, щоб діти не чули її голосу.
— Ну як ви там? — спитав він.
На задньому плані виднілася їхня кухня. Вадим був у майці, сонний, з чашкою кави, задоволений своєю тимчасовою самотністю.
— Нормально. Майстер прийде після обіду.
— Уже сумую. Діти у дворі?
— Покликати?
— Давай пізніше. Я поспішаю.
Він навіть не спробував поговорити з ними зараз.
— Добре.
— Ти якась серйозна.
— Втомилася з дороги.
— Відпочивай. Ти заслужила.
Він усміхнувся. Колись ця усмішка здавалася рідною. Тепер вона виглядала інструментом.
Після дзвінка прийшло повідомлення від Тараса: «Об’єкт вийшов із дому о 10:40. Сам. На роботу не поїхав. Слідую».
Ірина прочитала і відчула, як усередині все зібралося в жорсткий клубок. Перша брехня дня вже почалася.
До вечора детектив надсилав короткі звіти. Вадим заїхав у торговий центр, купив чоловічу сорочку, потім був у кафе зі Степаном Мазуром. Вони сміялися, дивилися щось у телефоні. Після цього Вадим повернувся додому, пробув там близько години й знову вийшов.
