Увечері Ірина допомагала матері розбирати дошки біля сараю, коли телефон знову подав короткий сигнал. Повідомлення від Тараса містило три фотографії. На першій Вадим стояв біля входу до ресторану, куди раніше водив Вероніку. У руках у нього був букет — не випадковий, не куплений нашвидкуруч, а вибраний для враження. На другій поруч із ним була жінка зі світлим волоссям і яскравою помадою. Вона приймала квіти так, ніби це траплялося не вперше. На третій Вадим нахилився до неї, а вона поклала долоню йому на плече.
Слідом прийшов текст: «Попередньо Лілія Остапчук. Салон краси в старому районі. Схоже, зустріч не перша».
Ірина стояла посеред двору, тримаючи телефон перед собою. Із сараю Марк кричав, що знайшов насос. Поліна просила бабусю подивитися на жука. Марія Павлівна несла миску полуниць. Світ довкола залишався колишнім. Тільки у Вадима тепер було не подвійне життя. У нього був цілий розклад брехні.
Коли діти заснули, Марія Павлівна поставила перед донькою чашку міцного чаю.
— Кажи.
Ірина відкрила фотографії. Мати довго розглядала знімки, не торкаючись екрана.
— Третя?
— Схоже.
— Жадібний виявився.
— Не до грошей, — сказала Ірина.
— До захоплення.
Ця фраза влучила точно. Вадимові мало було дружини, яка тримала дім, дітей і рахунки. Мало жінки, готової повірити в пізнє кохання. Йому потрібна була ще одна сцена, де він знову був красивим, значущим, потрібним.
Тарас надіслав нові дані: Лілії тридцять чотири, у неї власний салон, живе сама, заміжня не була. Зустріч із Вадимом тривала майже дві години; після ресторану він провів її до таксі. Номер телефона знайшовся через відкриті контакти салону.
Ірина подумала, як він міг із нею познайомитися. Напевно, оплачував стрижку, усміхнувся адміністраторці, сказав кілька фраз про стиль і смак, а потім плавно перетворив чужу увагу на черговий майданчик для себе.
Тарас надіслав ще один знімок: Вадим притримує дверцята машини, Лілія усміхається йому.
Ірині не захотілося порівнювати себе з нею. Біль уже не був ревнивим. Гірше. Вона бачила схему. Вероніка давала Вадимові ніжність, довірливість, відчуття нового початку. Лілія — блиск, азарт, видимість успіху. Ірина — дім, дітей, законний статус, гроші й тил. Він зібрав собі життя як чужу квартиру, розставивши в ній речі, які йому не належали.
Найстрашнішим було не те, що він зраджував. Найстрашніше — з якою акуратністю він розподіляв між жінками ролі, ніби кожна була не людиною зі своїм болем, а функцією в його зручній системі. Ірина раптом зрозуміла: якби випадок у медичному центрі не звів її з Веронікою, ця система могла б жити ще довго, живлячись їхнім мовчанням по черзі.
Наступного ранку Ірина прокинулася до будильника. У будинку було тихо. Марк спав у кімнаті біля вікна, Поліна вночі перебралася до бабусі разом із конячкою без хвоста. На кухні пахло хлібом і кропом. Ця проста надійність майже завдавала болю.
