На екрані з’явився протокол тендерної комісії з підписом Бондаря.
— Почати хочу з іншої людини, колеги. Пів року тому я назвала його злодієм. У вашій присутності. Подивіться на дату цього протоколу й на підпис Максима Івановича. А тепер — наступний документ.
Вона кивнула секретарці.
— Наказ про лікарняний, підписаний мною. Ті самі числа. Після операції на коліні він лежав у третій міській лікарні. Підписувати протокол тоді фізично не міг.
У залі стало тихо по-іншому. Тетяна вела далі:
— Далі справжній рахунок від постачальника. Поруч варіант, який передали мені. Суми відрізняються втричі. Підкреслю: у три рази, щоб ніхто не помилився під час порівняння.
Сергій тихо засміявся, по-сімейному, ніби почув від дружини за столом якусь милу нісенітницю.
— Таню, ти про що? У нас же зараз інше питання.
— Саме це. Ксеніє, наступний.
Тепер екран зайняло листування з двома іменами вгорі. Коваленко перестав перекладати ручку.
— Зачитаю, щоб зміст був для всіх однаковий. «Олег, усе списуємо на технічного. Вона до нього добре ставиться, але підписи вже визнала». Відповідь: «Ти ж знаєш, у папери вона не вчитується. Дивиться початкову сторінку й кінцеву». І далі: «Печатка в її столі. Ключ у мене, хвилюватися нема про що».
Тетяна відвела погляд від екрана й подивилася на чоловіка.
— У моєму столі лежить моя печатка. А ключ — у вас, Сергію Олексійовичу.
Він уже не всміхався.
— Монтаж. Усе це підроблено. Таню, ти розумієш, хто тобі це підсунув? Люди, яким треба…
— Далі, Ксеніє.
На квитанції значилися одержувач Левченко Віктор Миколайович і п’ятсот тисяч за консультаційні послуги. Левченко було підвівся, але тут же опустився назад.
— Вікторе Миколайовичу, дванадцять років ви консультуєте в моїй мережі. Поясніть раді, будь ласка, за які особисті консультації комерційний директор заплатив вам п’ятсот тисяч. Я хотіла б це зрозуміти.
Відповіді не було.
— Тоді поясню сама.
Вона повернулася до екрана, де змінилося зображення.
— Ось МРТ із незалежного центру. Зроблене в іншому місті, на апараті, який нам не належить. У висновку: вогнищевих змін речовини головного мозку немає, об’ємних утворень не виявлено. А ось повторне дослідження, уже з державного інституту: з направленням, за паспортом, із печаткою. Результат такий самий. Пухлини в мене немає. І не було.
Андрій Борисович повільно зняв окуляри. Тетяна не зупинилася.
— Далі результати дослідження крові й волосся. Хроматографія з мас-спектрометрією виявила речовину, якої немає ні в моїх призначеннях, ні в протоколах мережі. У волоссі її виявлено по всій довжині. Пів року. Саме стільки я скаржилася, що німіє рука, заплітається язик, не можу розібрати літери. Усе перелічене серед її побічних дій, слово в слово.
Вона витримала паузу.
— Вводили мені її тут. У моїй процедурній. Флакони доставляв мій чоловік особисто, в обхід аптеки, складу й усіх присутніх.
Сергій підвівся. Блідість не завадила йому говорити спокійно, навіть співчутливо:
— Колеги, ви ж бачите, в якому вона стані. Людина хвора. Щойно ви чули медичний висновок Віктора Миколайовича. Пухлина, розпад, вона вже не розуміє ні власних слів, ні вчинків.
Обійшовши кут столу, він міцно обхопив її зап’ястки.
— Ходімо, Танюшо. Посидимо окремо, води тобі дам. Ходімо зі мною.
Вона не стала вириватися. Подивилася на його пальці у себе на зап’ястках, потім йому в обличчя.
— Ксеніє. Останній слайд.
Виписка з реєстру. Перший центр, його єдиний учасник — компанія з іноземною реєстрацією. Єдина фізична особа в цій компанії: Савчук Марина Андріївна.
— Сергію, хто така Марина Андріївна?
Він розтиснув пальці. У цю мить відчинилися двері…
