Відтоді їй доводилося грати щодня. Увечері вона впустила виделку: пальці спочатку тримали її, потім розтиснулися, і виделка з дзвоном упала на плитку. Сергій сидів навпроти з телефоном.
— Таню, що таке?
— Пальці зовсім не слухаються.
Вона нахилилася й навмисне промахнулася повз виделку. З наступної спроби підняла.
— Із вчорашнього дня гірше стало.
— Зачекай. Нічого не роби, я сам.
Він відніс упалу виделку в раковину, приніс чисту, сів на місце. Знову взяв телефон і коротко щось записав, чотири-п’ять слів, із буденною акуратністю людини, яка фіксує показники лічильника. Тетяна стояла біля столу й боковим зором спостерігала за ним.
Наступного дня вона попросила цукорницю, ніби забувши назву: «Подай оте… для цукру, кругле». Цукорниця стояла під його рукою. Ще за день, вийшовши з ванної, Тетяна сперлася на одвірок і завмерла на три секунди. Сергій не лякався жодного разу. Не пропонував негайно поїхати до Андрія, не телефонував уночі лікареві. Підходив, обіймав за плечі й тим самим добрим, рівним тоном повторював:
— Усі справи на мені, Таню. Геть усі. Тобі не треба ні про що турбуватися. Відпочивай, їж, побільше лежи. Решту я владнаю.
Одного разу він провів долонею згори вниз по її волоссю, наче заспокоював дитину.
— Дякую, Сергію. Що б я робила, якби не ти.
Він пішов у кімнату. Вона лишилася біля раковини й повільно вимила три тарілки, кожну ретельно, до кінця.
У Ірини Анатоліївни працювали на кухні. Її квартира була на четвертому поверсі старого будинку без ліфта, з високими стелями; кухонні вікна виходили у двір. Телефони адвокатка вимагала вимикати й прибирати в бляшану коробку з-під печива, що стояла на холодильнику. Пояснювала просто: не страх, звичка.
— Давайте розбиратися по порядку.
Роздруківки лягли на стіл віялом.
— Перший центр уже відчужений цілком, усі сто відсотків частки. Новий учасник — компанія з іноземною реєстрацією. Із фізичних осіб у ній лише одна: Савчук Марина Андріївна. Ви знаєте таку?
— Уперше чую.
— Поки що я теж про неї нічого не знаю. Але ось що гірше: подивіться на договір. Тут ваш підпис.
Тетяна наблизила аркуш до лампи. Підпис не можна було назвати вдалою імітацією: її рука, її рух. Можна було б шукати відмінність, якби розчерк просто скидався на звичний. Але він був саме таким, яким вона підписувалася ще з інституту. І крапка стояла в кінці, на своєму місці: вона завжди її ставила. Тетяна впізнавала не окремі схожі літери, а власний підпис цілком.
— Я підписала це.
— Саме так, — підтвердила Ірина. — Підписали в загальній пачці. Там тридцять аркушів: перший ви дивитеся, останній теж, а в середину підкладено ось цей договір. Так це і роблять. Оскаржити можна, можливість є. Але спір виявиться довгим, швидкого рішення тут чекати не доводиться. До того ж усе посвідчено нотаріусом. Він казатиме, що ви були при здоровому глузді, коли ставили підпис. Це теж доведеться враховувати.
— Що з іншими трьома центрами?
Ірина дістала наступний папір.
— Тут поквапилися й помилилися. У нотаріальному архіві знайшлася довіреність на розпорядження частками трьох товариств. Їй пів року. Підпис тут чужий: інший нахил, інакше натискали, крапки в кінці взагалі немає. Я направила її на почеркознавчу експертизу. Попередній висновок експерта збігається з моїм.
Знявши окуляри, адвокатка потерла перенісся.
— Тепер технічний директор. Я вивчила його справу. Від імені мережі позов подав Коваленко, діяв за довіреністю. Від вас там лише віза на службовій записці: згода готувати документи. Один рядок. Самі матеріали справи вам не показували.
— А я його при всіх вигнала.
— Так. На підставі підкладених вам паперів.
У голосі Ірини не було ні втіхи, ні спроби пом’якшити сказане. Вона розбирала те, що сталося, як роботу, яку належало виконати.
— Юридично частина провини лишається за вами. По-людськи — ним завдали удару по ньому. Позов відкличемо, але поки що рано. Спершу підготуємо решту, інакше вони зрозуміють, що відбувається.
Робота затяглася до другої години. Ірина розписала, що треба зробити і в якому порядку. Насамперед — повторна томографія в державному інституті. Тетяна мала прийти туди за направленням і пред’явити паспорт, щоб згодом ніхто не міг поставити під сумнів, де вона обстежувалася і хто склав висновок. Наступний крок — офіційний забір крові в присутності слідчого, зі складанням протоколу й понятими. А флакони з процедурної належало вилучити лише після того, як підготують усе інше. Ірина особливо обумовила цей момент: завчасно забирати їх не можна. Після вилучення в Тетяни лишиться всього день, щонайбільше два…
