Наступного ранку Андрій постукав у маленьку кімнату. Максим сидів на ліжку з ноутбуком на колінах.
— Завтра в мене переговори в «Термопласті». Їхати близько години, там великий завод. Поїдеш зі мною, подивишся, чим батько займається?
Син не підвів голови, але й не відмовився.
— Довго?
— Переговори триватимуть години дві. Потім заїдемо кудись і нормально поїмо.
— Гаразд.
Виїхали рано. Максим знімав із вікна зустрічні вантажівки, стовпи й дорожні вказівники, назви на яких обрізав край кадру. Віктор вмостився на задньому сидінні, розкрив теку на колінах і час від часу говорив телефоном про відвантаження.
На світлофорі він спитав, чому Максим став таким серйозним, і нагадав, як колись забирав його зі школи на старій машині. Тоді хлопець перемастив цукерками всі чохли.
— Пам’ятаю, — озвався Максим.
— А тепер, бачу, вже працюєш у батька.
— Я оператор.
На мить він усміхнувся, після чого знову відвернувся до вікна.
Підприємство «Термопласт» розташовувалося на краю промислової зони. Довга чотириповерхова будівля мала широкий головний вхід під дашком і ще одні двері майже біля самого торця, поруч із пожежним проїздом. Парковку відділяв шлагбаум зі смугастою стійкою; біля нього стояла будка охорони.
Андрій залишив «Форд» біля дальнього краю. Звідти можна було одразу виїхати вздовж торця, водночас бачачи центральний вхід і бічну стіну до самого рогу.
— Побудь біля машини, я скоро. Автомат із водою стоїть біля прохідної. Дати дрібні?
— У мене є.
Віктор дістав із заднього сидіння жорсткий чорний кейс із двома замками. Із цим кейсом він завжди їздив по договори й зразки. Грюкнувши дверцятами, він наздогнав Андрія біля ґанку, і обидва зайшли всередину.
Павло Миронович справді виявився людиною неквапливою. Кожну цифру він спершу двічі вимовляв, а потім власноруч заносив у блокнот. На двадцятій хвилині телефон Віктора задзвонив. Він глянув на екран, пояснив: «Офіс», пообіцяв швидко повернутися й вийшов. Був відсутній близько п’ятнадцяти хвилин, після чого перепросив і продовжив розмову з того місця, на якому зупинився.
Тим часом Максим вмостився на бетонному бортику біля парковки. Спочатку він пройшовся між машинами, спостерігаючи, як навантажувач перевозить піддони з білими мішками до складських воріт. Нарахував вісім рейсів. Потім купив воду в автоматі й сів так, щоб сонячне світло не падало на екран. Охоронець близько трьох хвилин поглядав у його бік, але невдовзі повернувся до телевізора в будці.
Порожню пляшку Максим поставив біля бортика. Щоб згаяти час, увімкнув камеру телефона й упіймав у кадр уривок плівки, який вітер тягнув асфальтом. Хлопцеві подобалося знімати моменти, у яких начебто нічого не відбувалося, але відвести погляд усе одно було важко.
В об’єктив увійшла знайома постать. Віктор з’явився не на головному ґанку, а в торцевих дверях. Чорний кейс був у нього в руці. Він швидко подивився в обидва боки — не звичайним розсіяним поглядом перехожого, а коротко й насторожено. Після цього попрямував не до «Форда», а через парковку до темного седана, що стояв передньою частиною до виїзду.
Максим залишився на місці, лише повернув телефон і наблизив зображення. У седані опустилося скло. Віктор нахилився до водія й щось промовив. Потім обійшов автомобіль, відчинив задні дверцята й сів поруч. Із точки, де перебував хлопець, кейса після цього вже не було видно.
Хлопець продовжував знімати, утримуючи автомобіль у кадрі. У запис повністю потрапили номер з усіма цифрами й позначенням регіону, марка автомобіля та вм’ятина на задньому крилі. Максим перевів камеру на лобове скло й дочекався, коли водій повернеться. Це був молодий коротко стрижений чоловік у світлій сорочці, який тримав телефон біля вуха.
За кілька хвилин Віктор вийшов із машини з порожніми руками. Поправив піджак, знову озирнувся й уздовж стіни попрямував до центрального входу. На ґанку він із кимось привітався й спокійно зник у будівлі. Седан минув шлагбаум і звернув праворуч.
Максим зупинив зйомку, подивився вслід машині, потім на завод і зберіг запис під новою назвою. Коли батько нарешті з’явився — стомлений, задоволений підсумком переговорів, із текою під пахвою, — хлопець не пішов йому назустріч. Він залишився біля бортика й мовчки простягнув телефон…
