Підготовка матеріалів тривала три тижні. Бондар розподілив докази так, як колись розкладав матеріали кримінальних справ: техніка, рух грошей, документи, показання людей. Обидва ролики відправили не знайомому спеціалістові заводу, а до експертного бюро, яке оформлювало офіційні висновки з підписом і печаткою.
У висновку експерт зазначив: слідів монтажу й склейок немає, вихідні метадані збережено. Зйомка велася двома пристроями, увімкненими з інтервалом у сорок секунд.
Лідія Степанівна принесла дві картонні теки, перев’язані мотузкою. Усередині були 24 платіжні доручення і 24 акти, кожен з єдиним рядком про консультаційні послуги. Договір з боку «Правгаранта» підписав чоловік, який, як з’ясується пізніше, вже три роки працював вантажником в іншому місті. Про те, що значиться директором фірми, він уперше почув від слідчого.
Ольга Михайлівна передала протоколи на почеркознавче дослідження. За десять днів надійшов висновок: підписи від імені Андрія Кравченка виконані іншою людиною з наслідуванням справжнього зразка.
Службова записка Бондаря зайняла дев’ять сторінок. У ній були перелічені чотирнадцять випадків: дата, точний час, обліковий запис і зіставлення з моментом розкриття конвертів. У доданій таблиці стояли ціни заводу й «Стальвесту» за вісьмома процедурами. Різниця завжди була невеликою і завжди складалася на користь однієї сторони.
Бондар указав на порівняльну таблицю.
— Слідчому це скаже більше, ніж багато інших документів. Різниця завжди невелика, завжди в один бік. Випадковість так себе не поводить.
Заяву Андрій повіз особисто. У коридорі він сидів на жорсткому стільці, тримаючи теку на колінах, а за стіною хтось голосно й безнадійно пояснював суперечку через сусіда й паркан. Слідчому було близько тридцяти. Він мав стомлений вигляд і звичку двічі перепитувати одне й те саме. Документи він вивчав сорок хвилин, не вимовивши ані слова.
Нарешті слідчий підвів голову.
— Хто знімав?
— Мій син.
— Скільки йому років?
— Тринадцять.
Слідчий помовчав і попередив, що хлопця доведеться офіційно опитати в присутності законного представника й педагога.
— Мати знає?
— Поки що ні.
— Тоді поставте її до відома.
Олена приїхала сама вже наступного дня. Андрій приготувався до скандалу, але вона мовчки сіла за кухонний стіл і прочитала документи від першого аркуша до останнього.
— Це той Віктор, який колись забирав Максима з групи продовженого дня?
— Той.
Вона акуратно вирівняла стос паперів.
— На допит я поїду разом із Максимом. І якщо ти зараз втягуєш його в цю справу, а потім відступиш, я тобі не пробачу.
Попередня перевірка тривала місяць. Потім було порушено кримінальну справу. Ще за два тижні раннього ранку біля воріт підприємства Віктора чекали троє чоловіків. Андрій спостерігав за тим, що відбувалося, з вікна другого поверху.
Партнер вийшов з автомобіля з ключами, обернувся на оклик і зупинився. Йому показали документ і щось пояснили. Віктор спокійно вислухав, кивнув, поклав той самий чорний кейс на капот і простягнув руки.
Перш ніж його повели, він підвів голову до директорських вікон. Андрій не відступив углиб кабінету. Кілька секунд колишні друзі дивилися один на одного через заводський двір. Віктор нічого не крикнув і не зробив жодного різкого руху. Просто першим відвернувся…
