Життя без прикрасПочав він здалеку. Сказав, що нещодавно до неї нібито заходив Мирон. Не уточнив, ким той представився, лише назвав ім’я й став спостерігати.
Олеся відвела очі. Її пальці стиснулися на спинці стільця, плечі помітно напружилися, хоч вона й намагалася триматися звично.
— Ти його знаєш? — запитав Назар рівним тоном.
— Так, — відповіла вона після паузи. — Ми раніше працювали разом. А що йому було потрібно?
Назар витримав коротке мовчання.
— На свою дитину хотів подивитися.
Олеся зблідла. Кілька секунд вона не моргала, відкривала рота й не знаходила слів. Назарові вистачило цієї реакції, але він однаково продовжив:
— Отже, він має рацію? Ти скажеш, що не зраджувала мені? Чи вже час робити тест на батьківство?
Слова прозвучали важко. Олеся ніби отямилася й спробувала перевести розмову в звинувачення.
— Я стільки мучилася, щоб подарувати тобі сина, а ти ось так зі мною? — вигукнула вона. — Ти хочеш мене принизити?
— Якщо це моя дитина, чого тобі боятися? — спокійно відповів Назар.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.