Робота й побутові справи швидко затягнули Богдана, і зустріч у парку майже стерлася з пам’яті. Пізніше він лише мимохідь згадав, що Назар так і не передзвонив після переданого вітання, хоча раніше зазвичай вважав такі дрібниці приводом зустрітися.
Друг озвався лише за кілька місяців. Одного вечора Назар зателефонував радісним, майже тремтячим голосом.
— У нас новина, — сказав він. — Олеся вагітна. Я скоро стану батьком. До цього ніби нічого не змінювалося, а тепер таке… захотілося одразу тобі розповісти.
Богдан щиро привітав його. Він знав, як довго подружжя до цього йшло і як багато для Назара важила ця вагітність. Коли взимку народився хлопчик, Назар покликав друга на виписку. Потім вони трохи посиділи, відзначили подію, і Богдан бачив, як сяє новоспечений батько.
Потім настало затишшя. Назар і Олеся цілком поринули в турботи про дитину: сон, годування, прогулянки, пелюшки, втому. Увесь їхній побут тепер підлаштовувався під малюка. З Богданом Назар іноді листувався, але частіше зникав на роботі, намагаючись забезпечити сім’ї все необхідне.
Вони не бачилися понад рік. Одного вихідного Богдан опинився в районі, де жив друг: треба було забрати замовлення з пункту видачі у їхньому будинку. Біля під’їзду він помітив Назара з візочком і гукнув його. Назар одразу приклав палець до губ — дитина задрімала.
Виявилося, Олеся відправила чоловіка гуляти з сином, а сама вирішила відпочити й трохи розвіятися. Друзі заговорилися. Богдан зазирнув у візочок і побачив спокійне маленьке личко.
— Уже зрозуміло, на кого схожий? — запитав він стиха.
Назар усміхнувся.
— Більше на матір. Від мене ніби нічого не взяв. Видно, я йому не сподобався.
Жарт пролунав легко, але Богдан чомусь не усміхнувся. У пам’яті спливла давня сцена в парку: Олеся, Мирон, її розгубленість і квапливе слово «брат». А все ж це було незадовго до новини про вагітність…
