Павло вже чекав на нього за столиком. Роман замовив сніданок радше за звичкою: вдома він не встиг поїсти, але апетиту вже не було. Він сів навпроти друга й одразу зрозумів, що розмова буде неприємною.
— Остапа пам’ятаєш? — почав Павло.
— Звісно. А що з ним?
— Він нещодавно ставив вініри. Дороге задоволення, сам розумієш.
Роман насупився.
— Остап може собі дозволити. У нього готельний бізнес. Ти мене покликав поговорити про його зуби?
Павло зчепив пальці й подивився вбік, ніби йому треба було зібратися з духом.
— Він був у клініці, де працює Марта. Після прийому йому написала дівчина з особистого номера. Спершу він сприйняв це як кумедну історію. Навіть показав мені листування. Я побачив ім’я, назву клініки й зрозумів, що йдеться про твою дружину.
Роман подивився на тарілку, яку офіціант саме поставив перед ним. Їжа раптом стала зовсім непотрібною. Шум кафе ніби віддалився. У голові залишилися тільки ім’я Марти й неприємне відчуття, що зараз колишня реальність почне руйнуватися.
— Що вона йому писала? — спитав він після паузи.
Павло відповів не одразу. Йому було ніяково, але приховувати подробиці вже не мало сенсу. Марта писала не як працівниця клініки і не як ввічлива знайома. Вона відверто фліртувала, переводила розмову в особистий бік, сама підштовхувала до зустрічі поза роботою. Один раз вони вже бачилися. За словами Остапа, нічого серйозного тоді не сталося: поговорили й розійшлися. Але з її манери було ясно, що простою бесідою вона не збиралася обмежуватися…
