— Не вези мене додому, вези до банку.
Потрібне відділення займало старий будинок на ринковій площі, у самому центрі міста. Я вккотила бабусин візок усередину, а Дружка залишила в машині. Вікно йому прочинила, за добру поведінку видала сосиску.
Керівниця побачила нас з-за свого столу й схопилася, зачепивши стаканчик із ручками. Той перекинувся.
— Євгеніє Романівно! Ото вже рада вас бачити! Мама сказала, ви лежите в лікарні.
— Валечко, — усміхнулася бабуся, — твоя мама на заводі була найкращою касиркою. Вона жодного разу не помилилася. Сподіваюся, ти в неї: нам сьогодні без точного рахунку не обійтися.
Я вмостилася збоку на стільці. Слухала їх, і очі в мене розплющувалися дедалі ширше.
— Валечко, перевір: учора фірма, яка скуповує будинки, переказала мені триста дев’яносто тисяч. Гроші надійшли?
Керівниця попрацювала з клавіатурою.
— Так, Євгеніє Романівно. Надходження вчора, о четвертій годині дня. Тільки… — Вона зам’ялася. — Наталія Федорівна вже замовила всю суму готівкою. Видача сьогодні о другій годині дня, за довіреністю.
— Мені відомо. Тому й приїхала зранку, до видачі. Валечко, скасуй усі довіреності на мої рахунки. Одразу, без відстрочки. І нехай довіреній особі надійде SMS про скасування — за вашими правилами таке повідомлення належить надіслати.
Валечка перевела погляд із бабусі на мене й назад. Один кутик її рота піднявся.
— Звісно, Євгеніє Романівно. Із величезним задоволенням.
Три документи бабуся підписала тим рівним, вивіреним почерком, яким колись заповнювала бухгалтерські папери. Валечці залишилося натиснути кнопку. Годинник показував 10:16.
— Заодно подивися другий вклад, — попросила бабуся, складаючи окуляри. — Той, що ми з Федею відкрили в шістнадцятому році. Скільки там тепер?
Знову застукотіла клавіатура. Прочитавши цифри, Валечка підняла брови.
— Разом із відсотками — вісімсот дев’яносто дві тисячі.
Я ледь утрималася на стільці.
— Бабусю, звідки вклад? Які ще вісімсот тисяч?
Вона повернулася до мене з тим знайомим виразом обличчя, з яким учила вигравати в тисячу, маючи лише одну пару.
— За залізницею поле пам’ятаєш? Дванадцять гектарів непридатної землі від діда Феді. Про неї казали: там навіть бур’янам жити не хочеться. А в шістнадцятому році знайшлася фірма, яка ставила вітряки. Нашу непридатну землю в нас купили за ціною золота. Федя тоді сказав: «Євгенієчко, тільки Наталі не розповідай. Вони з Васильком усе за місяць розтринькають і ще добавки попросять. Прибережемо на чорний день».
Бабуся подивилася у вікно. За склом була ринкова площа, біля фонтана — голуби.
— От він і настав, цей день, — продовжила бабуся.
Коли ми вийшли, бабуся назвала наступну адресу: адвокатська контора. На дверях старого будинку поблискувала латунна табличка з ім’ям Аркадія Лозинського.
— Ти поки що з Дружком почекай, — звеліла вона. — У нас розмова для дорослих.
— Мені взагалі-то двадцять дев’ять років, бабусю.
— Саме так. Для дорослих.
Чоловік, який відчинив двері, був не просто літнім, а геть старим. Високий, худорлявий, у темно-синьому костюмі, ніби з іншої епохи. Білий метелик, тростина зі срібним набалдашником. Побачивши бабусю, він прояснів на обличчі, наче підліток.
— Євгенієчко! — Він уклонився так низько, що в попереку хруснуло. — Як довго я чекав, щоб ти постукала до мене!
— Аркашо, старий лисе, стукала не я, а моя онука. І годі гнутися. Розсиплеш хребет — збирати мені його ніколи.
Бабуся в’їхала до контори, і двері за нею зачинилися. Ми з Дружком надовго залишилися в машині. Він устиг з’їсти три сосиски й заснути, а я — обгризти всі нігті.
Розбудив його мамин дзвінок. Вона закричала в слухавку, щойно я відповіла, і Дружок схопився з гавкотом.
— Іро! Де бабуся? Ми приїхали в лікарню — її немає! Сестри кажуть, виписали о дев’ятій, ти забрала. І що за повідомлення мені надіслав банк? Власниця відкликала довіреність на рахунок! Як це розуміти? Що ви накоїли?
— Про що це ти, мамо? Я не розумію.
— Не вдавай дурепу!
За її голосом чувся татів крик. Він згадував стару божевільну і якісь «наші гроші».
— Негайно вези бабусю в центр! — продовжувала мама. — Директорка її чекає, за кімнату заплачено. А банківські справи ми ще владнаємо.



















Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Viva babushka!