Коля Руденко. Людина, з якою ми разом починали у 88-му. Кооперативи, перші гроші, перші структури. Ми були чимось середнім між партнерами й друзями.
А потім, у 93-му, в нас був конфлікт. Серйозний. Через гроші й через те, як ділити вплив.
Ми розійшлися. Я пішов у свій бік, він — у свій. Без крові, але з холодком.
Після цього наші шляхи майже не перетиналися. Я чув, що Руденко розширився. Торгівля, потім нерухомість, потім іще щось.
Став солідною людиною. Але що саме він робив останніми роками, я не стежив.
— Руденко, — повторив я. — І що?
— Три місяці тому він почав придивлятися до тебе, до твоїх активів. Конкретно — до складів у промисловому районі й до частки в м’ясокомбінаті. Кажуть, хоче вийти в цей сектор, а ти — перешкода. Не пряма, але потенційна.
— І Кравченко на нього працює?
— Не напряму. Через посередника, того самого Шевченка. Руденко платив Шевченкові за інформацію про тебе й за певні дії. Кравченко не знав кінцевого замовника. Він думав, що це просто його ініціатива — підібратися до доньки Соколенка й використати її як важіль. Але гроші й наводку на тебе він отримав через ланцюжок, наприкінці якого стояв Руденко.
Я сидів у тиші кухні. За вікном сутеніло. Останні жовтневі дерева стояли голі, чорні, на тлі сірого неба. Добре пам’ятаю цю картину.
Іноді важливі моменти запам’ятовуються саме так. Не як фотографії людей, а як пейзажі.
— Тарасе, — сказав я нарешті, — це можна задокументувати?
— Повністю — ні.
— Частково?
— Так. Шевченко, якщо його притисне слідство, заговорить. Він не з тих, хто мовчить до кінця.
— Отже, Шевченко має заговорити, — сказав я.
— Богдане, ти розумієш, що Руденко — це інший рівень? Це не молоді перевертні в погонах. У нього зв’язки, у нього гроші, у нього юристи.
— Я розумію, — сказав я. — Саме тому я не квапитимуся.
Між першим і другим актом минуло два тижні. Справа проти Кравченка та його групи розкручувалася. Савченко працював жорстко й акуратно.
До кінця першого тижня були затримані всі четверо: Кравченко, високий нервовий хлопець, кремезний чоловік із татуюванням і ще один, якого Марина не бачила, але який, за матеріалами, брав участь у схемі. Гнатюк формально був відсторонений від справ і проходив у справі як свідок.
Дорошенко тримав слово. Шевченка затримали на десятий день, коли Савченко отримав офіційну санкцію. У його офісі в «Кристалі» знайшли жорсткий диск із матеріалами ще на вісім жертв.
Загальна картина стала ясною. Це була не самодіяльність кількох молодих співробітників. Це була мала, але структурована злочинна схема.
Шевченко почав давати свідчення на третій день після затримання. Спочатку обережно, потім дедалі повніше. Ім’я Руденка з’явилося не відразу, але нитка до нього почала розмотуватися.
Я спостерігав збоку, не втручався у слідчі дії. Платив Романюкові, який представляв інтереси Марини й кількох інших потерпілих. Давав Тарасові завдання в міру потреби.
Чекав. Очікування — це частина роботи. Найважливіша частина.
Той, хто вміє чекати, виграє завжди. Я це знав із дев’яностих. Марина повернулася з іншого міста за тиждень.
Вона не знала деталей. Знала тільки, що щось відбувається. Що тато розв’язує проблему.
Ми сиділи за вечерею. Вона їла й мовчала. Потім спитала.
— Це серйозно? — запитала вона. — Їх покарають?
— Покарають.
— Офіційно?
— Офіційно.
Вона помовчала.
— Тату, — сказала вона нарешті, — я бачила тебе тієї ночі, коли ти забирав мене. Як ти стояв під ліхтарем і курив. Ти так зазвичай не стоїш.
— Як?
— Ніби ти ухвалив якесь рішення. Дуже спокійно. Це було… — Вона похитала головою. — Трохи страшно, якщо чесно.
— Усе добре, — сказав я.
— Хто ти, тату? — запитала вона тихо.
— Справжній.
Я подивився на неї. Думав кілька секунд.
— Людина, яка любить тебе, — сказав я нарешті. — Це найголовніше.
Вона кивнула. Не стала тиснути. Мудра людина, моя донька.
На 22-й день після тієї ночі Шевченко назвав Руденка. Офіційно, під протокол.
Схема мала такий вигляд. Руденко через посередника заплатив Шевченкові за те, щоб той вийшов на Кравченка й попросив його «попрацювати по Соколенку».
Метою був компромат, який можна було використати проти мене: або для прямого шантажу, або для створення кримінальної справи, яка зв’яже мені руки й не дасть реагувати на ділову експансію Руденка. По суті, Руденко використав злочинців із правоохоронних органів для атаки на мою сім’ю. Це було елегантно й гидко водночас.
Савченко зателефонував мені того дня.
— Богдане Петровичу, — сказав він сухо, — свідчення Шевченка виводять на Руденка. За формальними підставами цього поки недостатньо для висунення обвинувачення. Потрібні підтвердні матеріали.
— Вони будуть, — сказав я.
Це була не порожня фраза. Руденко не знав, що я знаю…👉Продовження, натисніть на кнопку “Вперед” нижче👇👇👇
