Собі вона призначила поїздку на курорт із лікувальними джерелами — радикуліт вимагав турботи вже наступного місяця. Потім переглянула сімейне меню: ніяких дешевих покупок, лише індичка, яловичина і все найкраще для сина. На цьому плани не закінчилися: Павло Миронович мав прийняти нові витрати як природний обов’язок, адже донька тепер заміжня. Лідія Степанівна говорила впевнено, не питаючи ні згоди власника грошей, ні думки Оксани. Богдан схвально кивав, ніби чув не перелік вимог до чужого гаманця, а важливу декларацію. Нарешті він докірливо зауважив, що тесть міг би й сам запропонувати підтримку.
На думку Богдана, чоловікові непристойно тримати гроші при собі, поки рідний зять страждає від нереалізованості й депресії. Він же Павлові Мироновичу майже син, а отже, має право розраховувати на участь. Богдан вимовив це з легким докором, ніби тесть уже вчинив щось негідне, не запропонувавши утримувати дорослого чоловіка. За шибкою Димок перестав умиватися й присунув морду ближче, ніби навіть йому стало цікаво, чим закінчиться така заява. Оксана перевела погляд із чоловіка на його матір, яка вже подумки приймала лікувальні грязі за батьків рахунок.
Замість сліз вона раптом розсміялася. Спершу тихо, потім вільно й голосно — так сміються, коли після багаторічного напруження виявляють, що важкий тягар був порожньою декорацією. Оксана раптом побачила збоку, скільки років намагалася тягнути за собою людину, яка лише вдавала надійність. Богдан насупився й зажадав припинити, адже вирішувалася доля сім’ї. Сміх урвався миттєво. Обличчя Оксани стало непорушним, а в погляді з’явилася холодна витримка Павла Мироновича…
