Життя без прикрасБогдан виявився кремезним чоловіком років сорока з коротко підстриженим волоссям, упевненою ходою і руками людини, яка звикла тримати інструмент не для годиться. Він приїхав із кількома ящиками, розклав їх біля стіни, швидко оглянув приміщення й одразу взявся до справи. Зайвих запитань він не ставив, зате деталі помічав швидко.
— Кут тут збираємо, так? — спитав він, присівши біля стіни й прикидаючи відстань до труби. — Тоді кріплення краще пустити ось так, щоб потім дверцята не чіпляли.
— Так, кут тут, — підтвердив Денис, показуючи йому роздрукований план. — Верхню шафу треба трохи зсунути лівіше. Дивися, щоб при відкриванні не зачіпала двері. І стільницю треба посадити рівно, без перекосу.
Богдан слухав без роздратування. Кивав, перепитував, якщо щось було неясно, і час від часу відзначав олівцем точки на стіні. Денис, як інженер, звик усе перевіряти до дрібниць. Йому було важливо, щоб кожна петля, кожен зазор, кожен кут збігалися з розрахунками. Роботі «на око» він не довіряв і інакше не вмів.
— Загалом, основні шафи й стільницю сьогодні реально поставити, — сказав Богдан, випрямляючись. — Плиту потім підключите окремо?
— Так, зараз головне зібрати корпус, навісити верх і посадити стільницю. Решта потім.
Денис подивився на годинник і скривився: на роботу він уже запізнювався. Попереду чекали справи, які не можна було перенести.
— Я поїду, — сказав він, прибираючи папери до теки. — Олеся буде вдома. Якщо виникнуть питання, вона покаже. Коли закінчиш, подзвони.
— Не хвилюйся, зроблю як слід, — спокійно відповів Богдан. — Робота зрозуміла.
Денис кивнув, але легке занепокоєння не зникло. Богдан справляв нормальне враження: діловий, тверезий, без зайвої балаканини. І все ж це була чужа людина в квартирі, яка значила для Дениса надто багато, щоб залишати її зовсім без контролю.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.