Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік відвіз Оксану до її батьків заради спокою своєї матері, а Оксана після народження доньки знову взялася до роботи

Частина 2 з 32

— Та ми із Софією ще навіть удома не були. Звідки твоя мама знає, плаче вона чи ні?

Вадим кілька секунд мовчав.

— Їй хтось сказав.

Далі я не розпитувала, хоча вже відчувала, що щось не так.

У день виписки я так раділа, що майже забула про всі прикрощі. Надягла вільну сукню, взяла Софію й сіла з нею на заднє сидіння. Нарешті додому. Я уявляла, як Вадим внесе малу до нашої кімнати і як Жанна, попри свою непросту вдачу, усе-таки всміхнеться, побачивши онуку.

Хвилин через двадцять Вадим звернув на іншу дорогу. Я глянула у вікно. Додому їхали не цією дорогою.

— Куди ми їдемо?

Він відповів не відразу:

— До твоїх батьків.

Я подалася вперед. Мені здалося, що я недочула.

— До моїх батьків?

Вадим міцніше стиснув кермо.

— У мами безсоння. Софія ще маленька, напевно, плакатиме вночі. А мама дитячого галасу не зносить.

Я глянула в дзеркало заднього виду: у ньому було видно Вадима.

— І тому ти везеш нас до моїх батьків, щоб залишити там на якийсь час? — Я засміялася, тільки смішно мені не було. — Я ж щойно народила. Ти хочеш, щоб я тепер жила в них?

— Це тимчасово.

— На скільки?

Вадим промовчав. Довелося спитати ще раз. Тоді він відповів так тихо, що мені знову здалося, ніби я недочула:

— Років на три, приблизно.

— На три роки?

— Три роки — не так уже й багато.

Софія спала, притиснувши маленькі кулачки до грудей. Я глянула на неї, перш ніж спитати:

— Ти взагалі розумієш, що це твоя донька?

Вадим насупився.

— Ти зараз про що?

— Нашій доньці близько місяця. Я щойно народила, а ти жодного разу не спитав, як я почуваюся, як вона. Приїхав по нас, і перше, що ти мені кажеш: їдь до своїх батьків на три роки.

— Я ж сказав. Моїй матері потрібен спокій.

— А мені, Вадиме?

Він не відповів. Я відвернулася до вікна. Крізь мокре скло я бачила лише невиразні обриси дерев край дороги. Поки ми їхали під цим дрібним дощем, я згадала, як на весіллі Вадим узяв мене за руку перед обома родинами.

— Хоч би що сталося, віднині я тебе саму не залишу.

Я йому повірила. Покинула роботу, яку любила. Скільки разів я стримувала сльози, слухаючи Жаннині зауваження, і думала, що, коли наберуся терпіння, його родина з часом мене зрозуміє. Але для декого твоє терпіння — то твій обов’язок, навіть якщо ти терпиш із любові.

Біля батьківського дому Вадим вийшов із машини й відчинив багажник. Вийняв спершу одну валізу, потім другу, останньою дістав сумку із Софіїними речами. Акуратно розставив усе біля вхідних дверей. Я й далі сиділа на задньому сидінні, коли він глянув на мене.

— Виходь.

Я не зрушила з місця.

— Ти й справді залишаєш мене тут?

— Я щомісяця переказуватиму тобі гроші на дитину.

Я глянула на нього.

— Скільки?

— Тридцять тисяч.

Я навіть засміялася. Річ була не в тому, багато це чи мало. Він назвав суму з таким полегшенням, ніби досить налагодити щомісячні перекази — і все, що від нього вимагається як від чоловіка й батька, буде зроблено.

Я відчинила дверцята.

— Добре.

Вадим трохи здивувався. Може, чекав, що я заплачу, схоплю його за руку, почну звинувачувати чи влаштую сцену. Я лише нахилилася до Софії й узяла її на руки. Перш ніж увійти, озирнулася:

— Ти справді приїдеш по нас через три роки?

— Звісно, — одразу відповів він.

Я кивнула.

— Я це запам’ятаю.

Я ввійшла із Софією на руках. Мама стояла біля дверей і бачила, як Вадим поїхав. Тепер вона обернулася до мене.

— Доню, що сталося?

Я довго не відповідала. Тоді все-таки сказала:

— Каже, що матері треба відпочити в тиші. Хоче, щоб Софія пожила тут, поки не підросте.

Мама була приголомшена.

— І на скільки це?

— На три роки.

Замість відповіді мама мовчки потяглася до сумки в мене на плечі й зняла її.

Увечері, коли Софія заснула, мама сіла поруч зі мною на ліжко. Я не почула від неї жодного докору, ані слова про те, що вийшла заміж не за того. Вона погладила мене по волоссю…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики