Життя без прикрас— Доброго ранку, люба. Ось, привіз наших непосид. Митю, Альошко, мити руки — і за стіл! Мама нам такий сніданок готує! — Микола заговорив лагідно, майже воркуючи. — Не сердься на мене. Я справді їздив у відрядження, тільки шеф про це не знав. Вирішив сам перевірити філію. Він не посилав мене, бо я хотів сам туди з’їздити й подивитися, як там справи. Буває, що так треба, це бізнес, ти не розберешся. Не все ж я можу тобі пояснити, але поїздка була робоча. А за вчорашнє пробач: наговорив зайвого. Не треба було мені так із тобою розмовляти. Давай спокійно поснідаємо, без сварок. Навіщо знову одне одного ображати, коли можна помиритися? Після сніданку з’їжджу на роботу. Обіцяю, це ненадовго: скоро буду вдома. Ну, помирилися?
Катя притулилася до Миколи. Рідний усе-таки… Від його лагідного голосу навіть сонце за вікном наче стало світити яскравіше. Вчорашня сварка віддалилася, втратила колишню вагу. Він же любить її, інакше не став би так перепрошувати. І коханки, отже, ніякої немає.
До парку вона вирушила з хлопчиками вже в доброму настрої. Як і обіцяла, зателефонувала Володимирові Васильовичу; той приїхав одразу, з великим пакетом у руках. Близнюки щойно спустилися з гірок і навперебій, зі сміхом і вереском, випрошували солодку вату й морозиво. Вгамувати їх вдалося не відразу.
— Хлопчики, послухайте мене. Це Володимир Васильович, ваш рідний дідусь. Йому хочеться з вами гратися, зустрічатися, розмовляти. Володимире, знайомтеся й ви. Кучерявий, із веснянками — Митя. Сперечатися любить, упертюх іще той. А наш тихий блакитноокий білявчик — Альоша. Енциклопедії з рук не випускає, увесь час щось майструє. Митя його фіксиком кличе.
— Клас! Тепер у нас дідусь є! А раніше ти чому не приходив? Де твій дім? У що гратимемося? — заторохтіли близнюки.
Володимир Васильович ледве стримав сльози. Він розкрив пакет, вийняв ролики з наколінниками й віддав подарунки приголомшеним хлопчикам.
— Це вам, мої хороші. Сподіваюся, догодив. Спочатку, щоправда, доведеться повчитися, але я допоможу. А про вас я завжди пам’ятав, онучата. Знайти довго не міг, от і не приходив. Тепер уже нас ніщо не розлучить. Наступного разу приїздіть до мене. Сподобається вам мій дім — він великий.
Від радості діти перебивали один одного й одразу заходилися приміряти ролики. Потім Катя з Володимиром Васильовичем учили їх кататися. День видався веселим; новий дідусь викликав у обох захват. Ідучи, домовилися: наступних вихідних Катя привезе онуків до нього.
Поки вони гуляли, Микола був у Юлії. Після близькості коханці пили каву, і він нарешті заговорив про запис.
— Розраховував спіймати жіночку в ліжку з іншим, а там зовсім інша історія. На камери тільки гроші викинув. Кого хвилює, як народилися ці нестерпні хлопчаки? Кому це потрібно?
— Ох, недалеко ти дивишся, — усміхнулася Юлія. — Конкурентам з «Евересту» потрібно. Вони ж давно хочуть прибрати до рук бізнес Володимира. Їм і передай. Тобі подробиці народження хлопчаків ні до чого, а для них це така можливість! Уявляєш статтю на цілу газетну шпальту? Наш бездоганний Володечка: дочка непутяща, зв’язалася з бандитом, загинула від побоїв. Ось тобі й бездоганність: власну дочку не зумів виховати. А він немовлят покинув, до себе не забрав, і лишилися бідні сирітки в притулку. Дід у них є, але ростуть вони без сім’ї — так же це виглядатиме? Зате знайшлася добра, чуйна людина — Микола Устинов. Усиновив малюків, подарував їм щастя. Завдяки йому в дітей тепер сім’я, а рідний дідусь їх не взяв. Як тобі така історія? Подумай, хто після такої статті виграє тендер на будівництво. Його суперникам саме це й потрібно.
Микола обійняв коханку, поцілував.
— Розумнице ти моя, генераторко ідей! Чудово придумала. Завтра цим і займуся. Побачимо, чи захочуть партнери після такого з ним працювати. Репутацію ми йому добряче підмочимо.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.