Після обіду знову подзвонила Діана. Упевненості в її голосі не лишилося зовсім.
— Він у мене.
— Богдан?
— Так. Прийшов годину тому. Спершу просив впустити, потім сказав, що я зобов’язана допомогти. Він певен, що ви все в нього відібрали. Якщо я зараз відмовлю, він не піде.
— Ідіть до сусідів, якщо боїтеся.
— Я вже боюся.
На тлі грюкнули двері.
— Діано! — долинув чоловічий голос. — З ким говориш?
Вона перейшла на шепіт:
— Він просить гроші. Каже, йому треба виїхати. Я не дам.
Оксана почула Богдана:
— Скажи їй, що любиш мене. Скажи, що ми були разом того дня.
— Ні, — відповіла Діана вже не в слухавку.
— Ти ж хотіла бути моєю дружиною.
— Живою, Богдане. Не замість мертвої.
Тиша стала важкою. Потім щось грюкнуло.
— Він ударив по шафі, — прошепотіла Діана. — Я ввімкнула запис.
— Ідіть зараз.
Пізніше, вже ввечері, Діана сама прийшла до Оксани. У сірому пальті, без колишнього блиску. У руках тримала флешку й телефон.
— Тут розмова. І повідомлення. Нехай ваш адвокат забере.
— Чому особисто?
— Хотіла побачити, що ви живі.
Діана не ввійшла відразу. Подивилася на вітальню, на диван, на ковдру.
— Він казав, ви живете як чужі.
— Зраді часто потрібна декорація.
Оксана взяла флешку.
— Вам доведеться дати свідчення.
— Дам. Через адвоката.
Діана раптом заплакала — тихо, некрасиво, як плачуть не від каяття, а від зруйнованої картини світу.
— Він обіцяв мені дім. Я думала, ви заважаєте щастю. А виявилося, я чекала, коли звільнять місце.
Оксана не стала її втішати.
— Ідіть. І не відчиняйте Богданові.
Діана кивнула й пішла.
Увечері подзвонила Мар’яна.
— Я в Мирослави. Дітей прийняли. Остап шукає мене. Мама кричить про зраду.
— Ти в безпеці?
— Поки що так. Оксано, якщо я промовчу, Настя виросте й вирішить, що заради бідності можна бажати смерті іншій жінці.
— Що ти хочеш зробити?
— Розповісти все. Про мамині розмови, про квартиру, про те, як вона казала: Оксана однаково сама. Я не знала про флакон, але чула достатньо.
— Ірина Максимівна допоможе оформити правильно.
— Ні. Нехай слідчий сам викликає. Я не хочу виглядати так, ніби ти купила мене допомогою дітям.
У цих словах уперше прозвучала не прохачка, а мати. Пізно вночі Богдан повернувся. Він не дзвонив. Просто сів на сходах біля дверей. Оксана почула шерех, потім його голос…
