— Сергій бачив.
— Я питаю вас.
Галина Андріївна раптом стала дуже старою. Обличчя осіло, губи затремтіли.
— Ні.
Олена тихо видихнула.
— Отже, ніхто, крім Сергія, не бачив?
— Не знаю.
— Ідіть.
— Олено…
— Ідіть.
Галина дійшла до дверей, але перед самим виходом зупинилася.
— Артем приходив до мене за два дні до… — вона не договорила. — Він був злий. Із Сергієм сварився.
Олена вхопилася за одвірок.
— Через що?
— Не знаю.
— Не брешіть.
— Не знаю! — Галина мало не скрикнула. — Я чула тільки кінець. Артем сказав: «Я не мовчатиму. Навіть якщо ти мій батько». А Сергій сказав: «Ти не розумієш, у що лізеш». Потім Артем грюкнув дверима.
— Чому ви мовчали?
Галина дивилася в підлогу.
— Бо вранці Сергій сказав, що Артема більше немає.
Олена зачинила двері за свекрухою й довго стояла, притулившись чолом до холодного дерева.
Того вечора вона вперше за рік відчинила кімнату Артема.
Після його смерті вона зачинила двері й заходила тільки прибирати, швидко, не дивлячись навсібіч. Кімната лишилася майже такою самою: вузьке ліжко, стіл із потертою крайкою, полиця з книжками, старий системний блок під столом, гітара в чохлі за шафою, коробка з дротами. На підвіконні стояв засохлий кактус, якого Артем називав «безсмертним Ігорем». Ігор помер слідом за ним.
Олена ввімкнула настільну лампу. Жовте коло світла впало на пил.
Вона не знала, що шукає. Просто перебирала шухляди, зошити, старі чеки, флешки, зарядки. Знайшла шкільний щоденник, де вчителька писала: «Артем відволікає клас розмовами», а поруч його дитячою рукою було дописано: «Це неправда, я просто пояснював Сашкові життя». Олена сіла на край ліжка і раптом розплакалася — тихо, беззвучно, притискаючи щоденник до грудей.
Потім у нижній шухляді столу вона знайшла конверт.
Звичайний білий конверт без підпису. Усередині лежала фотографія і складений аркуш.
На фотографії були Артем, Сергій і незнайомий чоловік у сірій куртці. Вони стояли біля складу ритуального приладдя. Артем дивився просто в камеру, Сергій — убік, а незнайомець тримав руку на плечі Сергія. Олена впізнала його не відразу. Потім серце гупнуло.
Віктор Мороз.
Той самий похоронний посередник.
На аркуші були цифри, прізвища й короткі помітки: «ліві акти», «подвійні договори», «перепродаж місць», «морг — С.?», «контейнери», «Сергій знає». Унизу Артем написав: «Копія у В. Якщо зі мною щось станеться — Дімі».
Олена сиділа з цим аркушем, і руки в неї тремтіли так сильно, що папір шелестів.
Копія у В.
Хто такий В.?
