Соломія народилася раннього ранку після довгих, виснажливих пологів. Міцна дівчинка, трохи більше трьох кілограмів, із темним волоссячком, що м’яко прилипло до голівки. Роман, який усю ніч тримав Оксану за руку й виглядав так, ніби сам пройшов половину переймів, розплакався в пологовій залі без жодного сорому.
— Яка маленька, — шепотів він, нахиляючись над донькою. — Господи, Оксано, вона ж зовсім крихітна.
— Це ти в нас розміром із шафу, — втомлено всміхнулася Оксана. — Дитина цілком нормальна.
Вони обоє засміялися — тихо, без сил, тим особливим сміхом людей, які майже добу не спали й раптом отримали цілий всесвіт, загорнутий у лікарняну пелюшку.
Родичі з’явилися ближче до обіду. Галина Петрівна відразу взяла онуку на руки й почала розглядати з прискіпливістю оцінювачки. Олеся стояла поруч, схрестивши руки, тітка Раїса вже тримала телефон так близько, що Оксана мимоволі напружилася.
— Темнувата, — винесла вердикт свекруха. — У нас у родині діти зазвичай світлі.
— І волосся скільки, — підхопила Олеся. — У новонароджених хіба так буває?
— У сусідів онучка народилася — рожева, лисенька, вся в батька, — заторохтіла Раїса. — А тут прямо незрозуміло, в кого вдалася.
— Раїсо, приберіть телефон від обличчя дитини, — спокійно сказала Оксана.
— Я ж для родинного архіву.
— Архів не постраждає, якщо буде на пів метра далі.
Потім Оксана повільно підвелася на подушках і тим самим тоном, яким зазвичай пояснювала студентам основи спадковості, промовила:
— Хочете, я коротко розповім про рецесивні ознаки? Можу навіть схему на серветці намалювати, якщо знайдеться ручка.
— У мене мати теж темненька була, — незворушно вставила Раїса.
— От саме, — сказала Оксана. — Іноді досить просто відкрити родинний альбом, перш ніж виносити вирок немовляті.
Галина Петрівна обережно поклала Соломію назад і підібгала губи.
— Подивимося, що буде далі.
А на третю добу вона вимовила ту саму фразу. Палата була повна людей, хтось приніс мандарини, медсестри квапливо проходили повз, Олеся стояла з переможним виразом обличчя. Галина Петрівна підняла дитину трохи вище й сказала досить голосно, щоб почули всі:
— Ця дівчинка не з нашої крові.
Роман зблід. Оксана усміхнулася. І в дверях з’явився лікар із результатами…
