Головну залу заповнили родичі старшого покоління, радники й власники часток у родинних підприємствах. Вони сиділи двома довгими рядами, напружено перемовляючись і знову замовкаючи при кожному русі біля дверей. На почесному місці розташувалася Варвара, поклавши впоперек колін чорну тростину. У центрі стояв Андрій — живий, випрямлений, хоч іще помітно схудлий. Поруч із ним була Олеся.
Руслана ввели останнім. Після приниження на складі він знову тримав голову високо: загнана в кут людина приготувала останню отруту. Не чекаючи обвинувачень, Руслан жбурнув на довгий стіл папку й голосно заявив, що отруйника слід шукати серед тих, хто перебував біля ліжка щодня.
У документах містилося старе рішення про позбавлення Олесі ліцензії після смерті пацієнта. Руслан нагадав присутнім, що жінку, визнану винною у професійній недбалості, допустили до Андрія й дозволили їй готувати все, що надходило в його організм. «Ви повірите її словам чи офіційним записам, зробленим задовго до того, як вона увійшла в цей дім?» — запитав він.
Руслан свідомо повторював формулювання колишнього розгляду. Він розраховував, що знайомі слова знову змусять Олесю відчути себе самотньою обвинуваченою, а раду — засумніватися в ній раніше, ніж з’являться докази. На мить зала й справді нагадала їй давній кабінет комісії. Але тепер вона не намагалася сперечатися з чужим авторитетом і знала, що мовчання триватиме лише до тієї миті, коли Віктор відкриє наступну папку.
Залою прокотився гул. Хтось потягнувся до документів, кілька людей обмінялися настороженими поглядами, один зі старших радників насупився. Олеся відчула колишній холод, але не відвела очей і не стала виправдовуватися. Поруч стояли люди, які вже бачили лабораторний висновок і її записи; уперше офіційний папір не залишав її правду без захисту.
Варвара підняла руку, і розмови стихли. Вона не стала заздалегідь виправдовувати Олесю й не відкинула Русланову папку. «Сьогодні на стіл ляже все, що має стосунок до справи. У цьому домі не ухвалюють рішень на підставі крику й порожніх обвинувачень», — сказала вона.
Першим виступив Віктор. Він поклав перед радою лабораторний висновок про речовину в розчинах і Олесин блокнот, розгорнутий на перших сторінках. Дати, час візитів, реакції організму й поступова зміна показників точно збігалися з результатами досліджень. Начальник охорони пояснив, що людина, яка хотіла вбити пацієнта, не стала б тижнями документувати очищення його організму й ризикувати життям, зменшуючи дозу.
Потім з останнього ряду підвелася Людмила. Економка міцно зчепила вузлуваті пальці й при всій родині зізналася, як Руслан використав борг її сина. Вона розповіла про телефонні звіти, погрози й своє повідомлення про поліпшення стану Андрія. Сльози текли по її щоках, але голос не зривався.
Людмила прямо вказала на Руслана. «Жінка, яку він називає отруйницею, дізналася про мою зраду й пробачила мене. Вона зрозуміла, що я була заручницею. Саме Олеся пояснила: винен не той, кому погрожують близькими, а той, хто тримає їх у страху».
Варвара заплющила очі, її пальці стиснули набалдашник тростини. Обвинувачення Руслана почали розсипатися, але він не збирався здаватися. Із кривою посмішкою він дістав іще один експертний висновок і свідоцтво про шлюб із підробленим підписом. Підпис нареченого, заявив Руслан, поставила інша людина, а отже, Олеся ніколи не ставала членом родини й не має права перебувати в цій залі…
