Залізні двері з оглушливим гуркотом розчинилися. Вікторові люди вдерлися одразу з двох боків, діючи швидко й злагоджено. Четверо охоронців Руслана опинилися на підлозі раніше, ніж устигли зрозуміти, звідки почався напад. У тиші, що настала, пролунали повільні кроки.
У дверному прорізі на тлі автомобільних фар з’явився високий темний силует. Андрій увійшов до складу на власних ногах. Він рухався не поспішаючи, випроставши спину, і кожен удар підошви об бетон відлунював під дахом, наче відлік неминучого. Ніщо в його вигляді не нагадувало безпорадного пацієнта, якого стільки часу тримали в ліжку.
Руслан відсахнувся. Кров відлила від його обличчя, губи беззвучно заворушилися. Людина, яку він вважав майже мертвою й продовжував пригнічувати препаратами, ішла просто до нього. Не отримавши жодного удару, Руслан упав на коліна — ноги самі відмовилися тримати його перед утіленим кошмаром.
Андрій зупинився й подивився згори вниз. Голос пролунав неголосно, але холод заповнив увесь склад: «У моєму кодексі три правила. Ви порушили кожне. І після цього посміли підняти руку на мою дружину».
Він не став витрачати на кузена більше слів. Повернувшись до Віктора, Андрій наказав розшукати тих, хто нещодавно намагався зіштовхнути Олесину машину з дороги, і передати їх людям у порту разом із повною розповіддю про те, що сталося. Ніхто не перепитав, бо зміст був зрозумілий усім присутнім.
Лише після цього Андрій попрямував до Олесі. Кілька останніх кроків далися йому важче, ніж він дозволив показати, але зупинився він рівно перед нею. Дівчина побачила напруження в його обличчі й зрозуміла, якою ціною йому дався цей вихід. Однак у сірих очах не було слабкості — лише лють, полегшення і страх, який зник лише тоді, коли він переконався, що вона жива.
Олеся хотіла сказати, що не мала іншого вибору через повідомлення про матір. Андрій мовчки розтиснув її пальці, усе ще стиснуті після розірваного документа, і побачив червоні сліди на долонях. Ні докору, ні вдячності вголос не пролунало. Довкола них Вікторові люди піднімали затриманих, а Руслан, як і раніше, стояв на колінах.
Для Олесі ця сцена стала завершенням тижнів таємного спектаклю. Більше не треба було зображати непритомного пацієнта й покірну дружину, яка не розуміє чужих паперів. Але разом із полегшенням прийшло усвідомлення: пробудження Андрія побачили вороги, а отже, подальшу боротьбу вже не можна вести із замкненої спальні. За три дні в маєтку зібрали всіх, хто мав право голосу в справах родини…
