Життя без прикрасІрина дістала телефон із кишені, вибрала контакт «тато», увімкнула гучний зв’язок і залишила телефон на столі. У тиші гудки лунали, мов сполох.
— Іринко, алло! Чого ще не спите? — відповів хрипкуватий батьків бас.
— Привіт, тату. Не спимо. Хочу попросити тебе про велику послугу.
— Що сталося, доню? Кажи.
— Павло, чи що, дурня клеїть? — насторожився батько.
Павло здригнувся, втиснувся в стілець.
— Ні, усе гаразд, — сказала Ірина. — Ви з мамою тільки не привозьте стільки їжі. Мені самій не з’їсти, зіпсується.
— Як це самій? — реготнув батько. — Куди вашого троглодита поділи?
— Ми вирішили розділити бюджет. Павло дорослий, заробляє, купує собі делікатеси. Тепер продукти привозь лише на мене.
Відповідь надійшла після короткої паузи. Віктор Степанович був людиною простою, але міркував швидко; двох секунд йому вистачило, щоб розібратися.
— Зрозумів, — сказав він уже сухо, по-діловому. — Окремий бюджет — добра справа. Час дорослішати. Чоловікові передай: за наступний місяць я господині половину орендної плати надішлю. Другу нехай сам сплачує, якщо у вас гроші окремо. З комунальними виходить близько п’ятнадцяти тисяч. Гаразд, завтра зателефоную.
Розмова закінчилася. Прибравши телефон, Ірина подивилася на Оксану Степанівну: обличчя тієї стало кольору недостиглого баклажана.
— Їжте вашу ковбасу, Оксано Степанівно. Запивати доведеться водою з-під крана. Чай, цукор і фільтр для глечика мої батьки привезли.
Сумку було важко підняти. І все ж на засклений прохолодний балкон Ірина тягла немов власну незалежність, а не продукти. Поставила її там і зачинила двері.
Кухню вона оминула: у спальні лягла на ліжко, відкрила конспект. Барсик гордо пішов слідом і застрибнув їй у ноги. Гучне муркотіння явно схвалювало нову політику партії.
Із кухні долинали зле свекрушине шипіння й приглушені чоловікові виправдання. Почався прискорений курс економіки.
Прокинувшись рано наступного ранку, Ірина відімкнула шафку, заварила у своїй чашці добрий цейлонський чай. Із балкона принесла два домашні сирники в лотку, розігріла на власній сковороді. Після сніданку повернула замок на дверцята.
О десятій ранку з’явився сонний Павло й за звичкою зазирнув у холодильник. Каструля борщу, брауншвейзька ковбаса зі зрізаним кінцем, засохлий лимон. Більше нічого. Ні масла на бутерброд, ні яєць, ні молока до кави.
— Іро, чим же поснідати? — запитав він, почухавши потилицю.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.