Тривога підіймалася в ній важкою хвилею. З приїздом свекрухи їхній маленький прихисток почав тріщати. А тютюновий дим став першим явним попередженням.
Пізно ввечері, коли Раїса Павлівна пішла до відведеної їй кімнати, а Артем приймав душ, Ніна сиділа біля ліжечка сина. Сьома спав, смішно підібгавши губи. Вона провела пальцем по його щоці. Ця дитина стала її серцем, сенсом, єдиною безсумнівною правдою. Заради нього вона могла терпіти втому, недосип, образи. Але де закінчується терпіння і починається зрада власної дитини?
Вона згадала, як Артем робив їй пропозицію. Він тримав її за руки й казав:
— Ми завжди будемо заодно, Нін. Ти і я. Одна команда.
Де була ця команда зараз? Чому він не бачив, як його мати поволі витісняє Ніну з її власного дому?
Із ванної шуміла вода. Ніна підійшла до вікна. За склом мерехтіли вогні великого міста. Десь там люди поверталися з прогулянок, сміялися, призначали зустрічі, будували плани. А її життя звузилося до квартири, дитячого ліжечка й тривожного очікування чергового зауваження. У цей тісний світ увійшла людина, яка отруювала повітря не лише димом.
Біля стіни в коридорі стояла сумка Раїси Павлівни. Ніна довго дивилася на неї, перш ніж наважилася відкрити. Їй було соромно, але занепокоєння виявилося сильнішим. Під гаманцем і в’язкою ключів вона знайшла пачку тонких сигарет і запальничку.
Ніна тихо зачинила сумку.
Буде важко. Значно важче, ніж вона сподівалася.
Ранок почався звично: підйом о шостій, годування, підгузок, спроба зробити собі каву, поки Сьома лежав у шезлонгу й радісно гулів. Артем пішов рано, навіть не поснідавши.
Раїса Павлівна з’явилася ближче до десятої. На ній був шовковий халат, волосся вкладене, обличчя свіже, ніби вона прокинулася не в тісній квартирі, а в готельному номері.
— Доброго ранку, Ніночко, — протягнула вона й попрямувала до шафки. — А моя кава де? Артем же просив купити.
— Доброго, — відповіла Ніна, застібаючи синові чистий бодик. — Я ще не виходила. Із Сьомою не вийшло.
Свекруха підібгала губи, і її обличчя відразу стало скривдженим.
— Дивно. Я завжди думала, що прохання чоловіка для дружини щось означає. Але нічого, переживу якось на чаї.
Вона налила окропу й демонстративно сіла до Ніни спиною. Ніна зробила вигляд, що не помітила. За цей тиждень вона зрозуміла: у Раїси Павлівни оцінювалося все — навіть те, чого Ніна не встигла зробити.
Коли син був зібраний, Ніна вдягла його в комбінезон і стала готувати візочок.
— Ти куди це? — гукнула свекруха.
— Гуляти. І по каву зайду.
— Зачекай. Покажи, як дитину вдягла.
Раїса Павлівна підійшла до візочка й невдоволено насупилася.
— Шапка тонка. Надворі вітер. Простудиш.
— Там досить тепло.
— Я краще знаю. Я дітей ростила.
Вона принесла з кімнати важку в’язану шапку — колючу, щільну, явно не по погоді. Ніна промовчала. Суперечка тільки забрала б сили. Уже на вулиці, відійшовши від будинку, вона обережно зняла з сина свекрушину шапку, вдягла легшу й сховала першу в кошик візочка.
Поки вона йшла вологими доріжками між деревами, думки поверталися до дому. Раїса Павлівна непомітно займала дедалі більше місця: вирішувала, що буде на вечерю, коли купати Сьому, як складати його речі, чим прати пелюшки. Артем лише відмахувався: «Мама хоче допомогти. Не сперечайся з нею, гірше буде».
Після прогулянки Ніна вклала сина й вирішила провітрити дитячу. Прочинила вікно, що виходило до балкона. День був свіжий, весняний, у повітрі пахло мокрою землею.
За кілька хвилин вона повернулася перевірити Сьому й завмерла на порозі.
У кімнаті стояв запах тютюну.
Він тягнувся з балкона.
Ніна вийшла туди. Раїса Павлівна стояла спиною до неї, тримала сигарету й випускала дим просто в бік прочиненого вікна дитячої.
— Раїсо Павлівно! — не витримала Ніна.
Свекруха обернулася без тіні збентеження.
— Ти чого кричиш? Дитину розбудиш.
— Ви курите біля вікна дитячої. Дим іде до Сьоми.
Ніна намагалася говорити спокійно, але голос однаково тремтів.
— Ой, тільки не починай, — відмахнулася Раїса Павлівна. — Балкон великий, повітря свіже, все вивітриться.
— Будь ласка, не куріть тут. Він зовсім маленький…
