— Дякую. Але зараз не вийде. Твоя мама ж приїхала допомагати.
При цих словах в очах Артема майнуло полегшення. Ніна помітила це, хоча нічого не сказала.
Раїса Павлівна приїхала тиждень тому. З валізою, сумкою домашніх припасів і непохитною впевненістю, що без неї молода сім’я негайно розвалиться. Вона належала до тих жінок, які не питають, чи потрібна їхня допомога. Вони просто заходять у дім, озираються й починають жити за власними правилами.
Її допомога швидко обернулася нескінченними зауваженнями. Ніна, на думку свекрухи, неправильно тримала дитину, надто часто брала її на руки, недогодовувала чоловіка, погано провітрювала, неправильно прала дитячі речі, надто довго заколисувала сина і взагалі «носилася з ним, ніби він кришталевий». Раїса Павлівна говорила м’яко, майже лагідно, але після кожної такої фрази хотілося зменшитися й зникнути.
— До речі, мама просила передати, — Артем знизив голос. — У неї закінчується улюблена розчинна кава. Така, у скляній банці. Купиш, коли підеш гуляти?
Ніна кивнула.
За тиждень вона вже встигла вивчити всі дрібні вимоги свекрухи: чай тільки певний, хліб неодмінно свіжий, сир без крупинок, печиво не надто солодке, десерт не нудотний, суп не рідкий. Раїса Павлівна не просила — вона припускала, що все буде зроблено. Вона оселилася в їхній квартирі не як гостя, а як господиня, що повернулася після довгої відсутності. Ніна, виснажена безсонними ночами, не знаходила сил сперечатися. Їй хотілося тільки тиші.
Того вечора вони втрьох сиділи на кухні. Сьома спав, за стіною ледь чутно гудів холодильник. Раїса Павлівна неквапно розмішувала цукор у чашці, ніби готувалася до важливої промови.
— Дивлюся я на вас і дивуюся, — почала вона. — Молоді, а все у вас шкереберть. Житло з виплатами, дружина вдома сидить, дитина реве, ладу до пуття немає. Я Артемка сама тягнула. Чоловіка рано не стало, а я і працювала, і дім тримала, і син у мене завжди був ситий, чистий, доглянутий.
Ніна мовчки колупала виделкою захололу кашу. Цю історію вона чула вже кілька разів. Артем сидів поруч, втупившись у телефон. Так він робив завжди, коли мати починала говорити: ховався в екран і ніби переставав існувати на кухні.
Потім, коли вони залишалися вдвох, він зазвичай казав:
— Не бери близько до серця. Мама просто хвилюється. Вона така.
— І себе ти зовсім занедбала, Ніночко, — провадила Раїса Павлівна, оглянувши невістку з голови до ніг. — Обличчя сіре, під очима кола, одяг якийсь хатній, безформний. Чоловік має радіти поруч із дружиною, а не бачити перед собою втомлену прислугу.
У Ніни болісно стиснулося всередині.
Вона спала по три години, їла іноді стоячи, мила голову тоді, коли Сьома дозволяв їй ці десять хвилин. Їй теж хотілося в перукарню, хотілося ванну з гарячою водою, хотілося вдягти сукню й відчути себе жінкою, а не цілодобовою станцією догляду за немовлям. Але вона промовчала. Будь-яке заперечення тут миттю перетворювалося на «зухвалість» і «неповагу до старших».
— Мамо, годі вже, — ліниво сказав Артем, не відриваючись від телефона. — Ніна нещодавно народила. Звісно, вона втомлюється.
— Втомлюється вона! — спалахнула Раїса Павлівна. — Я за тиждень після пологів уже бігала як заведена. А тут пів року вдома — і все втомилася, втомилася.
Вона підвелася з-за столу, показуючи, що розмову закінчено. Проходячи повз Ніну, злегка поплескала її по плечу.
— Нічого, дівчинко. Навчу тебе бути нормальною дружиною й матір’ю. Головне — слухай тих, хто життя прожив.
Свекруха вийшла на балкон. Майже відразу з прочинених дверей потягло їдким тютюновим димом.
Ніна знала, що Раїса Павлівна курить. Раніше це здавалося неприємною, але далекою звичкою. Тепер, коли в сусідній кімнаті спав Сьома, запах диму сприймався як небезпека. Він чіплявся за фіранки, одяг, стіни, проникав у повітря, яким дихала її дитина.
Ніна глянула на Артема. Той і далі гортав щось у телефоні й, здавалося, взагалі не помічав запаху. Вона встала й щільно зачинила балконні двері…
