— Сильвія де Норель, — сказала Агата. — Вона допомагала духівникові удовілої королеви.
У мене всередині все стиснулося. Кілька хвилин тому ми чули голос самого священника поруч із батьком, а тепер його довірена помічниця лежала в герцогській спальні, переодягнена мною.
— Навіщо приносити її сюди? — спитала я.
— Щоб ми знайшли не лише тіло, а й послання, — відповів Рейнар.
Він указав на край ложа. Там стояла відкрита скринька з темного дерева, поставлена надто рівно, щоб її залишили випадково. Усередині лежав почорнілий від часу ключ із голівкою у вигляді коронованої лілії та складений пергамент.
Рейнар першим прочитав записку. Його обличчя стало нерухомим, потім він мовчки передав аркуш мені.
Вишуканий почерк обіцяв розкрити справжнє ім’я моєї матері, якщо я до кінця ночі сама прийду до архіву. Замість підпису внизу була намальована біла троянда.
— Вони намагаються розділити нас, — сказала я.
— І знають, яку таємницю використати як приманку.
Агата підійшла до бічного столика.
— Є ще одна втрата. До бенкету тут стояла скринька з герцогською особистою печаткою. Я сама перевіряла. Тепер її немає.
Рейнар на мить заплющив очі.
— Отже, поки нас відволікали, хтось отримав змогу скласти наказ від мого імені.
— Смерть Сильвії потрібна була не лише для залякування, — вела далі я, вибудовуючи деталі. — Тіло й крик служниці змушували всіх дивитися сюди, а вкрадена печатка давала їм час підготувати підроблений документ.
Чоловік глянув на мене з тією особливою увагою, яка з’являється, коли людина перестає бачити поруч безпорадну підопічну.
— Саме так.
Агата ледь помітно кивнула.
— Герцогиня вчиться швидше, ніж розраховували вороги.
Я опустилася навколішки біля служниці. Рейнар хотів мене зупинити, але я жестом попросила дозволити говорити самій.
— Подивися на мене. Я знаю, що ти не вбивала цю жінку. Але спробуй пригадати даму, яка прийшла з чоловіком. Будь-яка дрібниця важлива: прикраса, запах, колір одягу.
Дівчина судомно вдихнула.
— Парфуми. Від неї дуже сильно пахло фіалками. І рукави були темні, а на манжетах — срібна вишивка.
Агата й Рейнар обмінялися поглядами.
— Октавія, — вимовив він.
Управителька нічого не додала, але мовчання підтвердило ім’я.
— Отже, ваша тітка більше не діє лише через сина й слуг.
— Вона вийшла з тіні. Це означає, що ціль зовсім близько.
Рейнар забрав старий ключ, а записку повернув мені.
— Збережіть її.
— Для чого?
— Щоб пам’ятати: цієї ночі кожна обіцянка правди прикриває пастку.
Агата викликала двох довірених жінок, веліла замкнути покої й поширювати єдину допустиму версію: одній із дам королівського почту стало зле. Скандал однаково рвався назовні, але управителька вміла поставити на його шляху бодай тимчасові перепони.
Біля виходу я ще раз подивилася на Сильвію.
— Вона була посвячена в змову.
— Імовірно, знала досить, щоб спробувати торгуватися, — відповів Рейнар. — І обрала не тих людей.
Ми залишили кімнату через двері за вбудованою шафою й опинилися в галереї, обшитій старим деревом. Чорний ключ був у Рейнара, але мені здавалося, що його тягар лежить на моїй долоні.
— Тут є невідповідність, — прошепотіла я. — Якщо Октавія хотіла потрапити до архіву, чому не скористалася ключем сама?
— Можливо, він відмикає лише зовнішній замок.
— Духівник говорив про кров і законність. Їм потрібно, щоб я ввійшла першою, визнала знайдене або опинилася поруч, коли документи викрадуть. Тоді мене ж і можна буде звинуватити.
— Ви мислите правильно.
Від його підтвердження легше не стало. Дедалі виразніше проступала суть пастки: Октавії були потрібні не лише двері, а й моя присутність. А якщо вона наважилася ввійти до палацу особисто, до бажаної мети їй лишався один крок…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
