Розмови стихали в міру нашого спуску. Вигляд у нас був далекий від парадного: весільна сукня зім’ялася й запилилася, кілька шпильок випали з волосся. В одній руці герцог тримав оголений кинджал, другою притримував заховані під мундиром папери.
Люди розступалися — одні за звичкою коритися титулу, інші від простого подиву. Ще недавно ці самі обличчя чекали підтвердження чуток про холодного чоловіка й покинуту наречену. Тепер ми з’являлися разом із закритого крила, і жодна людина не могла зрозуміти, який скандал іде за нами слідом.
Біля дверей зали прийомів із протилежної галереї вийшла Агата. Її супроводжували четверо старих гвардійців дому Вейлар. Вони не були схожі на молодих красенів із почесної варти: обличчя перетинали шрами, рухи були спокійні, зброя мала сліди довгої служби. Це були люди, які знали Рейнара з юності й могли відрізнити законного господаря від власника викраденої печатки.
— Старе крило перекрито, — повідомила управителька. — Звідти нікого не випустять без вашого розпорядження.
Герцог глянув на неї з вдячністю, яку не став висловлювати словами.
— Цієї ночі в палаці загинули двоє: Мартен і Сильвія, — тихо сказав він. — Обидва тіла й таця мають лишитися недоторканими до огляду.
— Я вже виставила надійних людей.
— Особисту печатку викрадено. Не приймайте жодного письмового наказу, якщо його не підтверджено мною при свідках.
Агата анітрохи не здивувалася.
— Отже, вони дісталися й до цього.
Вона перевела погляд на мене. За виразом мого обличчя управителька, певно, зрозуміла, що в архіві ми знайшли більше, ніж очікували.
— Ви готові ввійти туди?
Я подивилася на високі двері. За ними ще лишалися гості з бенкету, радники, духовні особи й придворні — саме ті люди, які зовсім недавно обговорювали, чи буде наш шлюб здійснений. Їхні насмішки не зникли з пам’яті, однак тепер вони здавалися частиною життя іншої дівчини.
— Ні, — чесно відповіла я. — Але ввійду.
Агата стримано кивнула, як кивала після кожного правильного рішення, що не потребувало похвали.
Із коридору долинув новий шум. Октавія та її люди знайшли шлях до центральних сходів. Часу на вагання більше не було.
— Відчиняйте, — наказав Рейнар.
Гвардійці розчинили обидві стулки. У залі й далі горіли десятки свічок. Кілька музикантів дрімали біля інструментів, найцікавіші дворяни так і не розійшлися, а тепер до них приєдналися ті, кого підняв крик. Архієпископ розмовляв біля підвищення з двома радниками. Побачивши нас, він урвався на півслові.
Мовчання поширювалося від дверей до дальніх столів. Кубки завмирали в руках, люди повертали голови, музика остаточно стихла. Ми переступили поріг разом.
Увесь двір розраховував отримати нескромні подробиці шлюбної ночі. Натомість перед ним з’являлася правда, здатна розколоти кілька родів.
Октавія ввійшла через інші двері за кілька митей. Батько тримався поруч, за ними йшли обидва найманці й кілька людей, усе ще готових підтримувати придворну брехню. Старі гвардійці відразу стали між озброєними чоловіками й підвищенням, не дозволяючи їм наблизитися. Тітка Рейнара йшла велично, з майже колишнім спокоєм, але тепер я помітила в її погляді те, чого не було в каплиці: страх.
Рейнар попрямував до підвищення й повів мене за собою. Він не залишив мене серед дам і не сховав за кріслом. Ми піднялися поруч і повернулися до зібраних.
Мені були видні сотні облич. Кілька годин тому перед таким поглядом я ледве вимовила згоду біля вівтаря. Тепер коліна тремтіли, але відступати було нікуди й незачем.
Рейнар прибрав кинджал у піхви й дістав документи. Октавія прискорила крок, ніби ще сподівалася зупинити його до першого слова.
— Слухайте всі, хто перебуває в цій залі, — промовив герцог…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
