Потужний звук повністю маскував шум відчинення важких металевих дверей і роботу механізмів. Оскільки будівля стояла майже порожньою, ніхто з вулиці не чув цієї ілюзорної гри. Невдовзі результати тестів ДНК показали, що затриманий Дмитро не є батьком.
Біологічний батько залишався невідомим, і гучна справа знову зайшла в глухий кут. Веніамін усвідомив, що офіційне слідство просувається надто повільно й неефективно. У середині лютого він почав власне відчайдушне розслідування в центральному архіві.
Як професійний архітектор, він чудово знав, що старі будівлі надійно зберігають свою історію. Він годинами скрупульозно вивчав мікрофільми з документацією за дев’яності роки. Саме тоді в цій будівлі проводилася остання масштабна й глибока реконструкція.
На третій день пошуків він натрапив на стару статтю з груповою фотографією будівельної бригади. Один молодий чоловік із пронизливим поглядом стояв трохи осторонь від інших. Це був Семен, який тоді працював помічником головного архітектора проєкту.
На поясі молодого фахівця висіла масивна в’язка старовинних ключів. Один із них мав специфічну голівку, точнісінько таку, як на замках фатального підвалу. Обличчя Семена здалося Веніамінові до болю знайомим і моторошним.
Він напружив пам’ять і згадав метушню в день свого невдалого весілля. Високий чоловік в уніформі обслуговчого персоналу допомагав вивантажувати ящики з шампанським. У нього був той самий гострий погляд і ті самі характерні вилиці.
Раптове усвідомлення буквально обпекло змученого довгим очікуванням чоловіка. Безжальний злочинець увесь цей час перебував просто серед запрошених гостей. Тієї ж ночі, під проливним дощем, Веніамін приїхав до місця злочину…
