У період реконструкції він займався реставрацією панелей і дрібним ремонтом у будівлі. Він мав необмежений доступ до підвалів, інструментів і ключів від усіх приміщень. Він часто затримувався на роботі й працював вечорами на самоті.
Дмитро жив у невеликому трейлерному парку на самій околиці міста. Сусіди описували його як винятково тиху й замкнену людину з релігійними нахилами. Він жив зовсім сам, уникав зорового контакту й не мав жодних стосунків.
Восьмого лютого група спеціального призначення щільним кільцем оточила його скромне житло. Ретельно спланований штурм минув швидко й без жодного пострілу. Ретельний обшук помешкання тривав довгих шість годин поспіль.
Серед релігійної літератури оперативники знайшли старі плани підземних комунікацій міста. Затриманий визнав своє дивне хобі, але категорично заперечував причетність до викрадення. Прямих, неспростовних доказів проти нього на той момент не було.
Поки криміналісти чекали на результати генетичного тесту, у палаті стався важливий прорив. Психотерапевтка помітила, що травмована пацієнтка гостро реагує на низькі вібрації. Коли за вікном проїхала важка вантажівка, Єлизавета здригнулася й затулила вуха.
Вона прошепотіла, що перед приходом мучителя підлога завжди починала сильно тремтіти. Потім з’являвся глибокий гул, який складався у важку повільну мелодію. Детектив негайно зв’язався з кваліфікованим експертом з акустики для консультації.
Експертний висновок став ключем до розуміння механізму цього ідеального злочину. Звукоізоляція бункера чудово поглинала високі частоти, але безперешкодно пропускала низькі. Злочинець заздалегідь установив у вентиляційній шахті портативний низькочастотний динамік.
Цей пристрій відтворював запис гулу масивного старовинного органа. Викрадач вмикав динамік дистанційно перед кожним своїм спуском у підземелля. Це створювало правдоподібну ілюзію, ніби в головному залі грає справжня музика…
