Я приїхала до пологового будинку до сестри, але біля воріт незнайомка схопила мене за руку, а потім відчинилися службові двері

— Добрий день, Ірино. Маєте чудовий вигляд. З'явився рум'янець. Погляд став ясним, — зауважила вона, запрошуючи мене за ширму. — Ну що, подивімося, як там поживає наша маленька людина.

Я лягла на кушетку. У кабінеті приглушили світло. Прохолодний гель торкнувся шкіри, і Галина Андріївна звично почала водити датчиком. Я дивилася на мерехтливий екран монітора, затамувавши подих.

Раптом тишу приміщення розірвав ритмічний, швидкий, пульсуючий звук. Тук-тук-тук-тук. Він був схожий на стукіт коліс крихітного, але неймовірно потужного локомотива, який упевнено мчить уперед.

— Чуєте? — Галина Андріївна повернула екран до мене. — Серцебиття чітке, ритмічне, сто сорок ударів на хвилину. Розвиток плода відбувається цілком бездоганно. Вітаю вас, майбутня мамо. Ваш малюк живий, здоровий і сповнений сил.

З моїх очей покотилися світлі й гарячі сльози. Це були сльози невимовної радості й глибокого очищення. Увесь страх, усі сумніви, увесь бруд останніх тижнів змивалися цим швидким, упертим стуком крихітного серця. Усередині мене справді зроставав новий всесвіт, і я знала, що заради цього звуку варто було пройти через будь-які випробування.

Вийшовши з клініки з глянцевим знімком у сумці, я вирішила не їхати автобусом, а пройтися пішки. Погода була чудова, і мені хотілося довше зберегти в собі це відчуття безмежного щастя. Мій маршрут пролягав повз той самий старий пологовий будинок. Я звернула на знайому алею й зупинилася біля високої чавунної брами.

І я знову побачила її. Циганка сиділа на тій самій сірій бетонній тумбі. Вона мала точнісінько такий самий вигляд, як під час нашої найпершої зустрічі раннього весняного ранку. Широка, вицвіла багатошарова спідниця, поношена темна куртка, стара хустка на голові. На згині її ліктя тихо спало немовля, закутане в полинялу вовняну ковдру. А поряд стояла та сама картонна коробка з кількома тьмяними монетами.

Коло замкнулося. Я не відчувала ані страху, ані здивування. Я повільно підійшла до неї й зупинилася за два кроки.

— Ви досі тут? — тихо запитала я.

Жінка підвела голову. Її глибокі, темні, проникливі очі дивилися на мене з дивовижною теплотою й безмежною ніжністю. Губи торкнула лагідна усмішка.

— Прийшла провести тебе востаннє, Іринко, — відповіла вона тим самим оксамитовим, заспокійливим голосом.

— Скажіть мені правду. Хто ви така? — Я зробила крок ближче, вдивляючись у риси її смаглявого обличчя. — Я зустрічала вас тричі.

— Ви були жебрачкою, потім успішною діловою жінкою біля бізнес-центру, — вела я далі. — Але у вас завжди одні й ті самі очі. Ви знали моє ім'я. Ви знали про мою дитину ще до того, як я сама ухвалила рішення. Хто ви?

Циганка повільно простягнула свою суху теплу руку й лагідно торкнулася мого зап'ястя.

— А ти як гадаєш, дівчинко моя? Невже твоє серце тобі ще не підказало?

Я завмерла. У її дотику було стільки знайомого, рідного затишку, що мені перехопило подих.

— Може, я просто дух тієї, хто присягнулася берегти тебе від будь-якої біди, — її голос звучав, наче тиха колискова. — Ти зробила правильний вибір, онучко. Ти вигнала зло зі свого дому. Ти зберегла чисту душу й не дала скривдити дитину. Твій малюк принесе тобі стільки щастя, що ти забудеш усі свої печалі, наче лихий сон.

Вона повільно прибрала руку й поправила край старої ковдри.

— Іди, Іринко, твоя дорога попереду світла й рівна. І пам'ятай: іноді ангели-охоронці приходять до нас не в білому вбранні, а в барвистих хустках, щоб ми навчилися бачити сутність, а не зовнішність.

Я опустила погляд на свою сумку, щоб дістати гаманець і покласти до її коробки гроші на знак вдячності. Минула лише секунда, але коли я підвела голову, тумба була цілком порожня. Не було ані жінки в барвистій спідниці, ані сплячого немовляти. Тільки картонна коробка так само сиротливо стояла на сірому бетоні, та легкий літній вітер крутив пил біля кованої брами.

Я розгублено озирнулася довкола. За кілька кроків від мене на дерев'яній лавці сидів літній охоронець у формі й читав газету. Я підійшла до нього.

— Перепрошую, будь ласка, ви не бачили, куди щойно пішла жінка? Циганка в довгій спідниці. Вона сиділа он на тій бетонній тумбі.