Я ходила містом у простій сукні, пила каву в маленьких кав’ярнях, розмовляла з продавцями, пенсіонерами, молодими мамами, вчителями. Люди говорили охочіше, ніж на офіційних зустрічах: без підготовлених фраз, без страху зіпсувати чиюсь звітність, без звичного бажання виглядати кращими, ніж є. Вони не знали, хто я, і тому розповідали правду — іноді гірку, іноді втомлену, але живу. Я дізналася про дитячий садок без нормального майданчика, про зарослий парк, про будинок ветеранів із розбитими сходами й без зручного пандуса. І поступово, без оголошень і стрічок, проблеми починали розв’язуватися.
Катерина й Роман нервували дедалі помітніше. Якось я бачила з вікна кав’ярні, як вони стояли біля адміністрації й сперечалися з міським головою. Їхній задум показати інвесторові місто, що занепадає, яке нібито можуть урятувати тільки вони, тріщав по швах. Невидимий благодійник ламав сценарій, а невідомість дратувала їх сильніше за будь-якого відкритого противника.
Тоді вони придумали аукціон. По місту розклеїли афіші: в «Імперіалі» відбудеться благодійний вечір на підтримку міських проєктів, організатори — підприємці Роман і Катерина. Окремо, майже з викликом, запрошувався таємничий меценат.
Я прийшла. І знову вдягла мамину сукню.
Цього разу в ресторані зібралися не лише колишні однокласники, а вся місцева знать. Жінки шаруділи вечірніми вбраннями, чоловіки говорили про справи й зв’язки. Катерина, сяюча й напружена, помітила мене відразу. Її обличчя на мить сіпнулося, але вона швидко повернула усмішку.
— Дарино, ти, здається, переплутала захід, — сказала вона голосно, підходячи ближче. — Це благодійний аукціон, а не місце, де роздають допомогу нужденним. Не ганьби себе. І нас заодно.
Я подивилася на неї спокійно.
— В оголошенні було сказано, що чекають усіх небайдужих. Я прийшла саме як така людина.
У кутку вже сидів Тарас. Я опустилася поруч, і він ледь помітно кивнув. Аукціон почався. Продавали картини місцевих художників, старовинні дрібнички, декоративні предмети. Ставки зростали жваво, але обережно, так, щоб усім було приємно почуватися благодійниками й ніхто не ризикував зайвим…
