Головним лотом стало право орендувати й відновити старий водяний млин біля річки. Усі знали, що Роман давно поклав око на це місце: хотів знести споруду й відкрити там закритий заміський клуб із рестораном.
— Початкова ставка — один мільйон, — оголосив ведучий.
— Один мільйон, — одразу сказав Роман і відкинувся на спинку стільця.
У залі повисла тиша. Ніхто не збирався сперечатися з людиною, яка звикла вважати місто своїм майданчиком.
— Один мільйон — раз… — почав ведучий. — Один мільйон — два…
Тарас підняв руку.
— П’ять мільйонів від анонімного жертводавця.
Залою прокотився зітх. Роман схопився так різко, що стілець скрипнув по підлозі. Катерина втупилася в Тараса, потім у мене, ніби вперше помітила зв’язок між тихим учителем і жінкою в старій сукні.
— П’ять? — розгублено перепитав ведучий.
— Так. П’ять мільйонів, — спокійно підтвердив Тарас.
— Шість! — хрипко кинув Роман.
— Десять, — не змінюючи тону, сказав Тарас…
